Розділ 35.

Я чомусь шкодував, що так тут написав про селян, думав, що погарячкував!

Сонце пригріло й одразу забулося про нещодавні важкі дні, про дощі, про землю, що тягнулася за ногами, а потім в теплі відпадала великими грудками. Я сів на крутому березі, сонце розморило, чи їжа, після великої ходьби. Серед цього загону виявилася людина, що знала сарматську.

Чому сарматську я знав?

Здається тому, що християнство сарматів це одна віра, а віра готів, то інша. Сармати прийняли Христа тоді, коли за цю віру весь Рим визвірився проти, коли община збирала ті невеличкі кошти, та викупала раба. Сармат і сам не розумів, що робити з рабом, з часом учорашній раб в примітивному кочовому житті й сам ставав сарматом, - це не знищувало економіку його суспільства. Але Рим, що дитина раба ніколи не ставала вільною людиною, коли уся економіка трималася на праці раба — не міг цього допустити! Знадобилися часи, століття, поки було знайдена нова модель з феодалізмом, коли засади християнства вже не робили виклик життю Риму, коли цю віру, віру масову серед учорашніх рабів, а тоді вже вільних людей, Імперія узяла на озброєння й через її вербувала в свої ряди, а в нашій державі створила п’яту колону. А я від віри християнської не відмовився.

Ні, знов не з того почав!

Казав, що розморило на берегу, хотілося не думати, а поспати після обіду, та й цей малий загін дав таку можливість перепочити. Я розумів, що мій статус був швидше близьким до раба, але це ж гуни, їм раби не потрібні, не той уклад життя. Вони не довіряли, дотримувалися права гостя, але не розуміли, що гота змусило приєднатися до їх загону.

Але образа не давала заснути — дратувало, бісило, надавала сили утнути дурість!

А все чому?

Все завдяки такої тупої хитрості селянина!

Колись батько добровольця-солдата в 21 столітті висловив своє незадоволення побачивши погони старшого офіцерського складу: “Ти заб’єш останній цвях в домовину України!”

Як думаєте, яку очікував він реакцію?

Думаю, читач здогадався, бо кожен українець всмоктав з молоком матері ненависть соціалістів 19 та 20 століття до офіцерів, називаючи їх росіянами, що він очікував з мого боку, що почну я щось доводити, переконувати. Але мене вчили плити за течією стрімкою річки, ніж марно гребсти проти. Я усвідомив вже давно, дякую радянській школі, що українець — це виключно селянин, що проніс цю мову для нас, людей 21 століття, через роки. Так, це правда, що русь пішла будувати Росію, дикому народу, що в 17 столітті був дивною сумішшю з фіно-мадяр, слов’ян та народів Імперії монголів, і таки збудувало Величну Імперію. Але народ, що ще в 17 столітті внемлив словам русі, вже в 19 столітті витягнув гармати на площу та розстріляв останню спробу реформувати свою Імперію русі, забувши дійсний вклад людей, що подарували свою історію, свої сили та совість, повіривши дикому народу з Оки та Волги. І ще вчорашня провідна верства Росії, а сьогодні аутсайдери, спробувала відстояти права, але з’явилася “Історія Русів” - і народився “український світ”, учорашній майор російської армії Іван Котляревський пише “Інеїду”. Але 19 століття це не століття елітарних ідей — це час захоплення від простого народу! Так незадоволення русі, що в них украли душу московіти, переросло дивно, дивно, бо вдало, в паростки нової держави.

Спочатку росток почав рости в ідеї, коли освідченні люди йшли в народ, записували пісні, створювали словник. Потім він продовжив рости в соціалістичній революцій 1917 року. Так, він програв! Але він показав, що будувати державу, де всі будуть селянами, неможливо, навіть при тому, що селяни будуть саможертовно боротися самі. Захід України першим сказав: “Що нам не вистачає українського офіцера!” І ця ідея пішла на поразку, коли перемогла УРСР, але не на смерть, що почала рости в УПА-УОН! В 1991 році УРСР продовжив рости в Незалежній Україні.

2014 рік — насіння з дерева України, з миршавого, бідного, деіндустріалізованого, впало на землю та дало паростки новій нації, що пішла добровільно на війну проти Великого Третього Риму, що знав, що Армії немає, Держави немає у українців, нації селян, забувши, що русь не вмерла, а була позбавлена право голосу.

Я відповів, що так, я заб’ю останій цвях в домовину України, що я не знаю як буде зватися моя вкраїна, але не буде тавтології країна Країна. А ще добавив, що нам, офіцерам, вченим, держслужбовцям, підприємцям, робочим настогидно комплексувати перед селянами, що нам зберегли мову. За це їм, правда, дякую! Але державу отримують ті, хто за неї бореться, і бореться не самовбивчо!

Але то було 21 століття, століття з книжками про вихваляння селян, фільмами та, Боже забирай, прийнятою більшістю людей поглядами, бо самі не розуміли, що хоча й вийшли з села, але вже були не селянами.

Але я був 4 столітті! Де часи прості, де книжок немає, а діє інша доцільність — виживання. І якщо я зневірився в тому, що готи-язичники і, одночасно, селяни прийдуть до Бога, та стануть плечем до плеча, то буду шукати спасіння від поглинання Римом в іншому місці. Чому не потоваришувати з тими проти кого теж ідеологія до 21 столітті нас налаштовувала? Може і степняки люди? Але такі, що готові боротися за своє майбутнє?!

Мені не хотілося вже більше спати, мені хотілося Богу допомогти в повстанні за Незалежність!

- Я хочу до вашого кагану якнайшвидше! - звернувся сарматською.

- Куди ти так поспішаєш?

- Мені треба ваша допомога.

Той гун, що знав сарматську, дивно подивився на мене.

- У мене є що вам запропонувати, відповів на здивований погляд.

Каган маленької родини гунів дивився на мене здивовано, але таки прийняв:

- Що тобі гот треба? - сказав мені, але почув його гун та переклав мені сарматською, далі діалог йшов завдяки йому.

- Я можу Вас зробити непереможними, за умови, що допоможете мені в війні проти людей Риму.

- А не дуже ти, гот, самовпевнений!

- Дайте мені коня, дайте час підготуватися та спробуйте вибити з сідла в сарматському бою.