34.2.

Ту ніч я спав погано, постійно прокидався від будь-якого звуку, не розуміючи декількох речей — чому я не повернувся назад, в 21 століття, й чому не прийшли вбити, чи правильніше, тоді не вбили, ввечері!

Але настав ранок, а я ходив немов в тумані, що був в очах. Спати не хотілося, серце страшенно калатало, що не дозволяло заснути, голова немов не моя, думки доводилося проштовхувати через силу волі. І я чекав ночі, щоб впасти та заснути, нехай усні вб’ють, але не відчувати цього.

Чесно, учорашня агресія мені була незрозумілою, я не розумів причин, що призвели до того, що люди долучалися до конфлікту, з боку моїх противників, а з мого нікого не було, немов усі мене засуджували.

Ранок приніс ще дивнішу новину — північний вождь, що ще вчора звинувачував мене в усіх гріхах, що вчинили готи-християни готам-язичникам, просто загубив свою дружинну і свою зброю. На мене він кидався, а у самого не було нічого щоб мені заподіяти щось, коли я вже нервово мняв руків’я довгого сарматського меча, готовий вихопити та використати.

Не знав я того, що мій меч і стримав, в тій суперечці я був єдиний озброєний, та знаходився недалеко від свого арсеналу.

Спитаєте, а чи можливе таке?

А спитайте вояків!

Він загубив все не розуміючи як, бо невідомо скільки він пив — і грецьке вино, і готське пиво.

Кажуть, що князь Бог втратив можливість казати коли почув це. Тут до князя Божа наближенні одні князі, тим князям підкорюються інші князі, що значно менший народ представляє. І от один з великих князів розповідав, що цей князьок хоча й п'яндилига ще той, але він непоганий. І тут Бог сказав:

- Хлопчина він добрий, умовили. Гаразд, не пожену з війська, але скажіть яка з нього користь. Князь?

- Князь.

- А де його люди?

- Немає.

- Пропив, чи загубив?

- Знайдемо.

Казали, що Бог саркастично посміхнувся та відповів:

- Думаю, що його дружину ми вже ніколи не знайдемо. Але й це не проблема. Він сам що, вояк? Де його зброя?

- Немає.

Я таки зрозумів — як ще люди розуміли, що перед ними людина високого стану в суспільстві!

Це постійний п’яний стан!

Коли селян ходить тверезим, бо у нього немає такої можливості, як кожного дня випивати римського вина, вдовольняючись власно зробленим слабим пивом, що більше змушує бігати в туалет, ніж дає захмеліти! А от князь міг це дозволити, як пити привізне римське вино.

Цікаво, а якби я зробив би з глини перегінний куб і вигнав самогон, я б яке зайняв місце в цьому суспільстві? Уявіть, випив трішки, а захмелів добре! І я один, тільки один, володію такою технологією, ще до відкриття арабами цієї можливості! За себе можу постояти, щоб захистити свою справу та високі ціни. Здавалося, що інша людина б не встояли проти такої спокуси — ставши не тільки тут заможним ремісником, чи купцем, а ще б започаткував експортну галузь. Зараз би знали готів не за масову еміграцію в Римську імперію, а як світового лідера, експортера, горілки. Не оковита, від латинського “жива вода”, від антського слова “горіти”.

Я цю думку відкинув, бо ми українці й відрізняємося тим, що маючи можливості, не стали світовими алкашами.

Оце й все, що я знав, бо далі я цього князька не бачив, як кудись пропали деякі з моїх обвинувачів, відправили гарнізоном кудись на південь.

А далі почалася нудна й безрезультатна моя робота — збирати військо!

Здавалося, що читач думає, що я зайняв дуже високий стан, що довірили таку роботу?! Але повірте, нічого такого героїчного, чи щось таке, що є чим захоплюватися. Здавалося, що всі ненавиділи християн.

Але я помічав, що тут чи великий страх загинути, що не зголошувалися в військо Бога, чи таки співчували християнами. Це дуже довга розмова про військо, про захисників, про народ язичницький, що забрехався остаточно. Я впевнений, що кожен історик, що потрапив би завдяки машині часу в ці часи дав різний опис людей; одні написали, що князь Бог зі своїми наближеними князями безжально експлуатували підвладний народ, що стали заложниками в його боротьбі проти князя Германаріха, що страждали від забирання продуктів і іншого, другі написали, що ця людина була самозванцем, що назвався Богом, та був тим поганим елементом, що протидіяв прогресивному наступу християнства, знайшлися б й треті, які б написали ще якусь дурню. Я ж ці роки їв погано, спав чи то в полі, чи то в хаті літньої людини, що за погану їжу давала переночувати в теплій хаті. Знов я повертався до війська антів, щоб поновити одяг і харчові запаси. Тільки сон давав сили не розчаруватися в справі, знов вирушати в села, знов розказувати, що разом легше вирішити проблему, а не тією жменькою народу, що зібрано в антському війську.

Я ж бачив інше! Зараз готовий кинутися з кулаками на будь-якого історика, що буде розказувати про поганих анських вояків і нещасних селян, яких експлуатували нещадно верхівка. Селяни немов колобки ходили перевалюючись, в теплих хатах, життя в селах нічим не нагадувало війну. В мої часи казали, що більшість хлопців перебували на дискотеках, ніж в окопах. І тут так було. Здавалося, що більш зневаженої людини немає, ніж я. Такого не відчуваєш коли перебуваєш в війську. А тут ти заходиш все далі і далі аби знайти та запросити до війська.

Отак я й вийшов степ та зустрівся з гунами.

?

Я встав в повний зріст коли вони мене побачили та трішки витягнув з піхов свій меч. Вони наближалися, але чомусь до січі не готувалися.

Знов той незрозумілий спокій, знов в голові розрахунок - коли першого бити й як, як ухилятися, немов у мене знов була машина часу. Може звідтіль той спокій, від багаточисельних нудних спроб, коли по-маленьку просувався.

Але вони не відчували небезпеки, перед ним сам самісінький гот-піхотинець.

Зупинилися, затарахкотіли щось по своєму, що я нічого не зрозумів. Шкода, що я не знаю їх мови!

І я засунув меч назад і почав показувати, що я хочу з ними.