Розділ 34.

Сьогодні рівно 6 років, як я на цій війні!

Так, схоже, що я та людина, що прагнула цього конфлікту, чи зміну старого укладу життя.

Ні, Ви не подумайте, що я був тим наріжним каменем, що змінив ситуацію. Я повторюся, що моя участь є може тисячною частиною, чи, навіть, мільйонною.

Але я був тією маленькою частинкою, що приймала участь в усіх подіях, що призвело до Великого переселення народів і появі Великої Русі! Бува таке, що я органічно влився до боротьби язичницького світу проти успішного наступу християнства, будучи сам християнином.

Мені здавалося в цьому і ховалася відповідь в появі того котла народів, що переплавив народи в єдиний та самий великий народ в Європі — українців! Що постав з скіфів, сарматів, аланів, готів, та купи невідомих народів, що й зникли, й по периметру України далі жили та не підозрювала, що частина їх одноплемінників добровільно стала українцями. Це й турки, не знаючи скільки тюрського народу народила славу північному сусіду, це й народи Кавказу, що у нашій уяві доволі конфліктні між собою, але на нашій території перейнялися спільною метою, це й балти, яких залишки жевріли в маленькій державі Литві, і фіно-мадяри, що перейнявшись привласнили історію своїх зверхників, повністю знищуючи свою історію, традиції та мову.

А починалося доволі непоказно!

Зараз, після уходу Бога, я й сам не розумів, як я буду віддано мститися за його смерть, коли він не викликав, навіть, приязні. Я втік до нього — і розчарувався! Одне заспокоювало, що родинне щастя не спонукало якось діяти проти цього.

Будь-яка обізнана людина скаже, що я збрехав, що війна почалася пізніше, що воював менше, але я знаю правду. Моя власна мотанка, то я займаю високе положення, то в мені розчаровуються і я на низу, а потім, щось різко змінювася і я нагорі. Скільки я бачив поглядів заздрісних, що вважали, що я займаю високе положення незаслужено, що у мене немає жодної корисної навички.

Просто в відповідальний момент я був в змозі діяти, а не потім з’явитися та вказати на помилки. Дивувало, що критика заходила легко, не помічаючи того, що об мене спіткнувся ворог!

Пам’ятаю свій перший бій у стані Бога, всі бігають, та так інтенсивно, що мій спокій помітний всім. Я сидів та чекав, бо за мить в моїх руках був невеликий арсенал моєї зброї. Здавалося, що я читав в очах суміш емоцій — і страх за власне життя, і збудження січею, і бажанням допомогти товаришам, що зараз зазнали нападу.

А я сидів спокійно та чекав.

Чекав команди на організований вихід, коли всі будуть готові!

Мене звинуватили в боягузтві.

Все військо обговорювало, як я злякався, отак вперше про мене взнали усі, що є такий Баламир, що від страху впав в ступор, бо сидів спокійно, коли всі готувалися до висування на допомогу. Коли я сприймав цю метушню - як банальнупаніку! Як же це мені нагадувало ту, для них війну майбутнього, 2014 року. Схоже, люди в усі віки однакові!

Але воювати фанатикам, що імпульсивно напало на маленький форпост антів, з військом, що слабо ще нагадувало регулярну армію, але йшло до того, важко.

При першій нашій появі вони розбіглися та розчинилися немов їх не було.

Я одного не знав, що Бог помітив, що у мене не було ніякого страху, його здивувало мій небачений спокій, коли я, при сигналі вирушати, першим пішов в авангарді війська, чого більшість не побачила. І я бачив як християни-готи тікали побачивши одного мене, знавши про наближення великого війська язичників.

Вперше в очах ворога я прочитав страх, що тільки ширився з часом, і тільки це рятувала цих людей, що вчасно злякалися та втекли, бо інші просто загинули від моїх рук.

Але я сам відчув страшенний страх пізніше— військо пило та святкувало свою першу перемогу. Я цього не знав, бо ніхто не запросив людину, що злякалася, й яку вважали зайвою. Тоді я був простим вояком, на самому низу війська, навіть, не розумію, як мій спокій був помічений князем Богом, в цій великій кількості народу! Я зрозумів, що мій товариш, що метушився, доволі обмежена людина, при поверненні обговорила мою поведінку з іншим, що так само добре бачив мій спокій, і удвох розказали про мій страх третій. Ця третя, коли напилася до “доброго” стану, й зачепила мене. Тут підпряглася інша, що на мене мала образу, бо я не захотів колись з нею випити, коли був на чатах, бо я не спав, коли всі відпочивали в ночі. Це був ватажок одного з північних племен, що ввійшло до війська Божа. Здавалося, що це я був тим християнином, що спалив його села та вбивала його людей.

Він був “смертельно” п’яним.

Я пішов геть, бо вже хапалися за ножі. Оце й налякало, що кров проллється всередині війська, а не проти зовнішнього ворога.