Розділ 30.

Я сів на літньому сонці й обігрівшись задрімав.

Ми узяли замок, що височів у морі різнобарвного люду, з різними поглядами, вірами, який дозволяв контролювати навколишню місцевість. Чи розуміли це люди, що колись ми виберемося для запасання їжі? Колись мені довелося чути пояснення рекетира 21 століття про два перебігу подій: перший, вони приходять і беруть самі, другий, що люди платять певну суму їх самі, щоб випередити прихід їх для грабунку. І зараз я був в такій ситуації!

На справді покійному князю було не важлива віра його підданих, як думають деякі історики, а важливим був прокорм. Поки селяни та ремісники сплачували стабільний збір все йшло своїм порядком. Князь підтримував служивих провідного релігійного культу, не тому, що так вже вірив, а тому, що сила жерця була відчутною. Якби знали новонавернені християни, що князю важливим був збір, то не вбивали його.

Але що це за безглузда думка?!

Фанатики, особливо релігійні, далекі від таких думок. Одай їх розбурхав, підтримав в думці, що їх думки не безглузді, а зіграв в дешеву популярність і переконав, що це нормально, що князь з дружинною ні за що отримують те, що вони заробляють важкою працею. Та й ми б визнали цю думку слушною, аби це не загрожувало нам смертю. А тут простий інстинкт самозбереження змусив воювати.

Не думаю, що щось зупинить вихід на грабунок, хіба-що всі різко нас підтримають і все повернеться як було до вбивства князя. Я ще не казав нікому, якось боявся опору цьому, треба було дати відчути нестачу харчів, що наша безпека примарна. Та й треба було якось прискорювати події, бо я знав, що в найближчих замках, не тільки Германаріх, чекали кого ж визнати. Та й тих, що вагаються треба поставити перед вибором, чи мене підтримайте, чи людей Одая.

Я знав село, що першим буде пограбовано, забрано їжу та скот — село в якому був Одай, центр повстання та розповсюдження віри Риму!

Якось життя навчило, що вбивство людей це страшний гріх, а залишити людину від засобів існування якби не гріх, ти ж дав вбити! Якось крадіїв в нашій історії вистачало, що кожен виправдовував себе настільки заповзято, що суспільство на крадіжку дивилося поблажливо.

От і ми пішли не для помсти, а для заготівлі їжі для продовження життя в замку. Головне не помилися в грабунку свого прихильника! Думав, що це не здійсненне! Але з кожним успіхом вилазки з замку до людей, що залишалися жити на землі приходило усвідомлення, що наступними можуть бути вони, що справа тільки в прокормі усіх, хто укрився від гніву християн Одая в замку. І якби не фанатизм останніх в провадженні свого християнського світу на римський лад, то знов все б повернулося на старе, коли нам сплачують певний податок, а ми не тільки не чіпаємо, а ще їх захищаємо від зовнішніх сил.

Довго це тягнулося — ми не вбивали християн римського ладу, а вони не могли нас вибити з замку. Навіть більше сталося, ми заволоділи всіма замками, не за один день, не за місяць, тягнулося роками, за мною була визнана влада, якої я не прагнув, просто, я організував вдалий захист.

Християни римського світу потихеньку усвідомлювали для чого нам платили збір. Потихеньку в наших землях усвідомлювали, що ми та сила, яку треба підтримувати, не тому, що душа лежала до нас, а тому, що ми довели це. Йти від успіху до успіху, хоча б і маленькими перемогами, з часом переходить в великі перемоги, чого не було в Одая.

Якось я почув, що Одай пішов на північ, до сусідньої землі, що лежала за річкою, що була північним кордоном степини, й за якою починалися густі ліси. Хоче читач вірити, чи не хоче, але одна річка, що текла зі сходу на захід сонця, і була тим кордоном, що ділив два світи — степу та лісів. Казали, що там ми би не були так успішні, бо можна від нас загубитися в лісах. Нехай буде так, аби цей конфлікт зник! Я ж знав, що загроза з боку гунів нікуди не пропадала.

Може американці збрехали, що я очолю гунів? Бо поки все йшло, що я буду конфліктувати з ними, бо поміняти суспільний прошарок було неможливо, питання було, хто буде годуватися з місцевого селянства. Не думаю, що в ці прості часи вона запропонують об’єднатися, коли, навпаки, можуть запропонувати менший збір, ніж ми, що годувалися з менших теренів.