29.2.

Я вже писав, що замок Липівськ стояв на дуже великих глиняних кручах, тому й кручах, що з глини, яку підмивала річка маленька, але від того не слаба. Скільки я разів псував нерви коли пропонував використовувати річки як зброю в своєму 21 столітті — а тут природа сама робила те, що я заважав для війни краще! Початок однієї з великих річок лівого берега Дніпра не був тут зупинений греблями, вона стрімко змивала легку глину залишаючи важкий пісок, в неї врізалася річка Липівка, що кидала потік на схід, і немов відбиваючись від східного берега річка з силою брала західний берег за замком. Готи жили на великій піщаній заплаві річки, хати, подвір’я, що зараз були вандальські покуйовджені п’ятою колоною Рима, що дуріла від молодого фанатизму!

Я ще не знав, але річка на південь, вниз за течією, смерділа від вже опухлих та замордованими язичників, яких вина тільки в тому полягала, що не піддалися моді, не перейнялися захватом до Риму.

Як домовилися, мої дружинники чекали в дубовому гаю, там, де сморід замордованих тіл не давав дихати!

Чи знала молода нація, що поворушити в вулику з бджолами києм — це не перемогти їх, а викликати їх на захист, що будуть самовіддано кидатися на нападника?! Про мою рухому фортецю вони чули, захід замку був звільнений з двох боків — моя родина вдарила по гаю з висоти, бо ми підішли з рівнини та заблокували княжу дорогу, чи княжі ворота, у степ, а мої товариши-дружинники вдарили знизу в спину, до цього часу ховаючись в болоті. Християни римської патріархату, як я називав їх, бо в моєму спротиві були християни-сармати, родини яких зазнавали переслідування давно, за не таку віру, за неправильну. Я знав, що християни-сармати постійно зазнавали переслідування з боку Риму, спочатку як християни, як усі християни, які на початку їх віри знищувалися на римських цирках, я чув, що римляни вихвалялися, що направивши готів на них, то була перемога римської дипломатії, що не тільки в межах своєї держави вони вдало з ними боролися, а й за межами. А потім Рим розпався, й Схід офіційно прийняв, не вистоявши перед масовим наступом, християнство, імператори стали у голові цієї віри, й нова віра стало зброєю Риму, що Східного, що Західного.

Бува таке, що молоді, що тільки-тільки стали християнами, вважають стару гілку схизмою, я таке вдруге бачу!

Я потрапив пізно, коли боротьба набрала гостроти двох гілок християнства, сарматів катедри Андрія Первозваного та християнства римських Імператорів, а в моєму часі християнства Володимира Великого та християнства Москви! Чогось думалося, що на початку 2 століття фанатизм був притаманним язичникам-готам, що підкорили християн, що община сарматів дружньо приймали з Риму біженців-братів християн-римлян. Але готи дикі пожили серед більш культурнішого південнішого народу, набрались з часом старечої статечності, позбавилися підліткового максималізму та стали більш поступливими.

І?

Вже новизною привабили римські пастирі, що понесли політику в вигляді віри готам, аби зробити їх своїми рабами!

Здавалося, що й віра повинна старіти, вмирати, а нове народжуватися, як люди, тварини, рослини. Іудаїзм народив християнство, християнство народило мусульманство. Схоже, що наше язичництво, чи погань, постаріло, стало стриманим, і котилося до смерті. Невже нове язичництво повинно народити нове язичництво, що в дитинстві буде переймати у батька копіюючи, а в юнацтві піти на конфлікт, як підлітки до батьків людей, і тільки з досвідом розуміючи, що без батька його б не було, без його досвіду?

Схоже, що я потрапив в часи народження нового язичницва, що народиться разом з новим народом слов'ян від батьків-народів, що постаріли, готів, сарматів і купи інших народів теренів України?

Думаю, що помиляюся, цей новий народ готів-аріан, агентів Риму, дасть нову кров язичництву, коли в дім увірвавшись віра євреїв та римських Імператорів дасть силу сину-язичнику стати на захист батька-язичника!

Всі носили ту землю з засипаного проходу до замку, мовчки терпляче зносили задуху підземелля, бо надворі сморід нагадував про те, що чекало їх та їх родини, також не скаржилися на відсутність простору, щоб злегка розминутися, просто передавали один одному, бо ходити не змогли б. Квапилися, бо велика кількість людей, що були серед них і літні, й жінки, й діти, була в небезпеці зовні. Не треба зайве пояснювати.

Вважайте, що ми миттєво увірвалися в замок!

Я ніколи не розумів, чи сите життя навчало людей ставати “совами”, чи в ситому житті вони народжуються ними?

Я був класичним “жайворонком”, коли я вже не спав в 5.00, а за потреби вставав безболісно в 4.00. Аріане, чи римська п’ята колона новонавернених християн, спала міцним сном.

Чи я дурень?

Може я для краси це пишу?

Може вже читач не вірить, що я застав оборонців, що міцно на світанку спали?

Я б сам би не повірив, коли б хто інший сказав!

Знали ж, що ми нападемо! Знали, що під стінами! Знали, що я скористаюся проходом відьом!

Але однаково всі спали!

Я ж в подібній ситуації молив свого Бога, щоб моє серце не розірвалося від хвилювання й я зміг заснути, коли мої товариші давали це зробити.

А тут побачив сонних фанатиків, що на світанку зморив сон і відрив шлях до здобуття замку.

Чи вбили ми їх?

Ні!

Бо тут не була подібна ситуація, як в селі моїх покійних батьків, тут сил вистачало, аби роззброїти та мати впевненість, що при повстанні їх, знов здолаємо.

Ми їх відпустили, добре розуміючи, що тут були наші сусіди, а то й родичі, що підпали під привабливу новизною віру Риму.