Розділ 29.

- Ну, що?! Вороття назад немає, - моя рідня сиділа та кліпала очима очікуючи від мене чарівного рішення проблеми. - Проти мізерних сил ми вистояли, але ми в меншості...

Мені не дали закінчити:

- Ми не в меншості, ми більшість. За Одаєм пішло не так багато.

- Тоді, чому ви були в облозі?

Настала тиша:

- Я знаю відповідь, - продовжив. - Розумію, за ними менша частина люду, але я бачу, що їх впевнені дії приносять результат.

Ледве стримався сказати, що подібне було в 2014 році, коли маленька групка людей та не дуже розумна, але фанатична в своїх поглядах, спромоглася переконати в правоті своїх поглядів. Як же я їх розумів, своїх братів та сестер! Але від цього легше не стало!

- Не думаю, що ми в легшому стані від божевільних Одая! Але вони, на відміну від нас, готові загинути заради хибної віри, що забезпечує успіх. А ми найближчі до села, осередку їх. Ми оточені степом, ні тобі розлогої та глибокої річки, тільки рівчак. Ні тобі лісу, аби збудувати щось.

- І що ти пропонуєш, здатися?

- Та борони мене! Божевільним здаватися, це неминуча смерть! Тим більше, що частину їх прихильників ми вбили.

- Але ти ж сам сказав про марність спротиву!

- Я такого не казав, я сказав про їх сильний бік. Пропоную захопити замок, Липівськ.

- Захопити Липівськ! - розчаровано загуділи присутні.

- Хтось мені розказував, що конфлікт почався з того, що всі впевнені, що я ходив під землю та потоваришував з відьмами. Так?

- Так, - якось невпевнено озвалися.

- Дивіться, якщо замок стане наш, то сил вистачить його утримувати. Ми повинні подати приклад успішного спротиву, що є ті, хто зміг їх трішки перемогти. А там, як кажете більшість, буде підходити до нас, ми призначимо точку збору для наших прихильників. Треба тільки подати вдалий приклад, зламати впевненість прихильникам Одая.

- Але до Липівська шлях наш лежить через них, - хтось думав, що знищив мій план.

- Нічого страшного. Чим ми знані?

Всі мовчали, не зрозуміли питання.

- Нас знають як вправних піхотинців! Навіть Рим визнає наше вміння протистояти кінноті. Підемо степом, рівним степом! Жодної засідки нам не влаштуєш.

- Але наше пересування буде помітно.

- Так. Ми підемо возами, зв’яжемо рухомий замок, що піде рівною місцевістю, що стіл. Нам тільки дістатися Липівська, а там я відкрию ворота замку. Відьми допоможуть!

- Відьми?!

- Відьми, - ствердно захитав головою.

Отак народжувалися слов’яни, що сталі відомі такою рухомою спорудою.

На ранок ми були серед укріплених возів, що могла протидіяти римському війську, з розвиненою метальною зброєю та інженерами. Думаю, що запал новонавернених християн з їх підлітковим максималізмом і фанатизмом з легкістю розіб’ється серед степу, будуть виглядати з байраків, що поросли деревами, хатами та городами.

Ми йшли ще не баченою тактикою степом, що жоден гот не робив, коли він себе комфортно почував тільки в лісу, а тут відкритою місциною суне щось, що не візьмеш фанатизмом та молодецькою силою. Ми сунулися по вододілу, що давав початок багатьом річкам, що на півдні набирали сили, а тут був настільки рівним, що не вірилося, що колись льодовик створив таке.

Нас осипали дротиками, бо лук дорога зброя, та не ваших агентів, що прийшли з Риму приховано, аби підірвати нашу країну з середині. І ці дротики не робили ніякої шкоди за товстими щитами закріпленими на возах, коли наші списи знаходили необачного фанатика. Рідня набиралася впевненості, очі блискотіли від простого рішення, але якого вони б ніколи не прийняли, бо діяли копіюючи вояків, хибно думаючи, що їх досконалості нема куди покращуватися. Тільки рівним степом можна пройти такою спорудою, обійшовши небезпечні заплави річок, що контролював ворог.

Іноді я буваю в захваті від ворога — він засипав землею прохід відьом, це ж банально, що я ним прийду.

І я прийшов, а вони не зрозуміли як?! Як вони не побачили, що хтось прибирає землю, бо не бачили жодного сліду її свіжої. А не побачили тому, що усю землю уносила ріка, в яку ми виносили з проходу.