28.2.

Вже вкотре це відбувалося — я вже не пам’ятаю в який раз, важливе рішення, до мене не довели, а коли я взнаю роблять вигляд, а що ти не знав.

Військо готів збиралося уходити.

Це я взнав, схоже, разом з гунами, що стояли та здалеку спостерігали.

Ми йшли останніми.

Я добре зрозумів Германаріха — він відчув, що влада уходить з рук, що Рим таки виказав себе. Новонавернені християни відчули свою силу та брали владу, пройшли часи, коли їздиш з півнем по селам і пропонуєш принести в жертву, таким чином виявляючи агентів Риму безкарно. Він не захотів класти своїх людей задарма, треба розібратися всередині, аби зберегти владу, може й запросити допомоги в Риму. І мене не попередили, я думаю, спеціально, бо я йому не був потрібен, бо при вселюдно підмочив авторитет, а землі, що я тут представляв, були якраз першими на їх шляху.

На ранок я знав одне однозначно, що оточений ворогами, Германаріх мене віддав на знищення гунам, якщо не вони, то свої приріжуть, свої дружинники, що співчували Одаю, мені нікуди повертатися, усюди я був чужим. Цікаво, Одай знав, чи так вийшло випадково?

Але Германаріх помилився. Я не спав ніч, прокидався від усякого сполоху, хоча поставив на чати відданих людей, ми віддалилися від частини своєї дружини, що так глупо викрили себе в прихильності Одаю, що назвали себе християнами, а не сарматами.

Чи були серед тих, хто залишився, сармати-християни?

А читач як думає?!

Думаю, що здогадалися, я ж сам був хрещеним християнином, але я ніколи не був агентом імперій, в не залежності від числової позначки, який Рим.

От читає читач, що він каже, він поставив “сіль нашої” землі — селян, з іншого боку, написавши прямо в вороги.

Сказу, це брехня! Я й став українцем, бо мої батьки приїхали в місто з села, російська завжди була мовою міста, але якого міста? Неосвіченого, вуличного. Хто уважно читав на початку, я відповів, тих, хто хотів притулитися та щоб слава якось від тертя перейшла.

Держава наша одна, що Україна, що Оюм. В першій, захищали від третього Риму не фахові військові пішли, різні, з різною вдачею, що не любили подовгу в запіллі знаходитися та дивитися як здоровані живуть немов не напала Російська Федерація, що дивилися на них як на божевільних, коли можна не жертвувати життям та здоров’ям, а жити в задоволення. Й тут престиж твого стану придумали історики, що в 19 столітті підпали під нову течію “романтизму”, коли звернули увагу на селян. Потрапивши сюди, я думав по іншому, а тут жирні та домашні селяни так підступно зрадили, коли популіст Одай їм вклав в голову крамолу, що є люди війни, що війну провокують, коли можна домовитися, що з Римом, що з гунами.

Але гуни йшли за нами, бачили, що ми малий загін, що їх стежі вистачить знищити. Трималися однієї відстані. Знав, що не загину, цікаво було, як і чому?

Здавалося, що всі мої противники знали, що гуни нас знищать, але степняки мали свій план — йшли на одній дистанції не уходячи з нашого поля зору.

Ми йшли по сліду великого війська Германаріха, знали, що учорашні наші товариші бігли аби попередити наш край про наближення гунів.

Було тільки одне бажання — вижити, тому й не вступили в січ до наближення до своїх. Я таки зрозумів, чого на нас не напали гуни, це й справді була розвідницька сторожа, що при наближенні до першого села пішла геть. А напали свої, чого я не очікував.

Ніхто не пробував з ходу узяти досвідчених вояк, одне ділу по селу ганяти “лохів”, чи узяти зпаяний військовий гурт?

Усі їх переваги, як наїжені, ситі, фізична сила, коли бику скручувалися роги, відпочивши в теплих хатах, було зведено нанівець без достатнього досвіду та вишколу! Ті, що не загинули, розбіглися! А ми ледве стояли на ногах від голоду, холоду, далекої дороги, та невиспані, коли кожен заступав на чати, аби напад не був неочікуваний, коли товариш провалювався в недовгий сон — ще довго стояли наїжачившись списами. Ніхто не очікував, що вистоїмо. Отака нам подяка за всі походи в степ проти нападників, мало того, що перерізали гарнізон замку, так і напали на нас, коли можна було об’єднатися проти гунів! Невже їх засліпили слова Одая, що переконав їх в нашій зайвості, що ми не потрібний елемент, як соціалісти в 1917 році?!