Розділ 26.2.

І в цьому галасу, чи галасуванні, я вгледів знайому до болю гривню, ту, що полюбляв носити — й вона була на цьому чоловіку, що назвав себе Богом. Я ж не обжився ще нічим подібним, якось не здобув жодної дротинки коштовного металу.

Вже не пам’ятаю як закінчився той галас, пам’ятаю п’янку, що була після. Я її ледве пережив, хоча був в молодому тілі!

На другий день ми їхали назад, і не міг пригадати якогось прийнятого рішення, як і не зрозумів для чого збиралися. Мабуть, для спільної пиятики!

- Баладимир, а ти що думаєш? - спитав князь, у молодого хлоп’я.

Що йому сказати, коли я не зрозумів, що там обговорювалося, окрім того, що один з князів зазіхнув на святе, добре розуміючи ким назвався.

- Князю, єдине, що князь, що назвався Богом, слушно каже.

- Що нас втягують в Рим?

- Що нас переконують в божественності Ісуса Христа, що ніхто не бачив тих див, а нас переконують емоціями, страхом. Я думаю, що відповідне розуміння, що подібно діяти нам треба, так само когось призначити на роль Бога, розповсюджувати розповіді про його дива.

- Дивно! Цікаво, ти поглянув на справу. А що тебе спонукало?

- Скільки зараз Богів змагаються за право бути головним? Один, такий є?

- Ні.

- Як ні?

- Отак, його не існує!

Я розгубився, сам же читав звіт, про роботу Карла Фарнесса.

- Тільки християни набирають популярності, - князь продовжував.

- І вони є носіями “римської весни”.

- Що? - здивовано спитав князь.

- “Римська весна”, я хотів сказати “ромейський світ”!

У мене було відчуття дежавю, коли вдруге я встряв в подібну історію. Як князю розказати, що Імперії діють однаково, розширюючи свої кордони, і обоє звалися Римами, один був першим, а Москва третім. Але як я, особисто, ставлюся до першого Риму?

- Князю я багато чого не розумію, особливо те, що ми від Риму знаходимося якнайдалі, і тому тут не відчувається нічого, про що казали на Раді князів.

- Згоден, але ми живемо на кордоні зі степом. І тут питання, з ким ми товаришуємо, зі степняками, чи з Римом?

- Князю, можна спитаю?

- Питай.

- Якщо ми будемо товаришувати з Римом, що нам це дасть?

- Ну, тут багато переваг. Рим багатший, багато готів їздять на заробітки до Імперії, тут того вони не зароблять.

- Але, чи не загрожує тим, що наша мова зникає, з часом ми розчинимося серед них, як інші народи? Чи не є загроза, що потрапивши в державу ромеїв ми втратимо свободу? Свободу вибору, коли доведеться радіти від Імператора тільки тому, що він Імператор, а не те, що зробив? Коли ромейськи чиновники для тебе Бог, від його прихильності твоя доля залежить, чи будеш займатися промислом, чи ні?

- Твоя правда! Там нам, готам, незручно жити, будучи вільною людиною все ж відчуваєш себе рабом. Церква подає Імператора як Бога на Землі. Там не має свободи, там правлять продажні чиновники, й ти перед ними безправний.

- А ми, як народ, зникнемо, чи залишимося?

- Ні, Рим нас проковтне, перетравить і зробить ромеями.

- А степняки?

- Степняки, таких цілей не ставлять. Їм би знайти спільників для спільної справи, це в кращому. А в гіршому, зайняти наші південні пасовиська, більш благодатні. Їм і до віри однаково, головне, чи ми проти, чи за них. Вони простіше, їм би краще жити, та на тому й добре. Ромеї вони кажуть одне, думають друге, а роблять третє, в них є далека мета, до якої вони можуть йти різними шляхами. Але мета завжди одна — щоб нас зробити своїми ручними, щоб ми були проти їх ворогів захистом їх Імперії.

- Чесно?!

- Кажи, тому й спитав, що думаєш, ти все чув сам.

- Серцем проти Риму, - пригадав як пішов добровольцем проти “третього Риму”, коли нас подібно підкуповували дешевим газом, а не було перспектив з старіючою Імперією. - а мозок не може поки сказати чому.

- То ти проти Риму?

- Князю, я такого не казав. Ви мене спитали моєї думки. Я сказав. А яке приймете рішення, то я його прийму, бо в цьому світі я знаю одне — я точно за Вас, за ваш мир. Я не селянин, це зрозумів при батьках, коли батько вичитував, що я у нього велика нездара, ні до землі не було тями, ні до ремесла, коли інші діти вже забирали на себе господарство. Я не так давно при Вас, але зрозумів, що військова робота мені миліше. Я не знаходжу спільну мову ні з ким, коли Ви, навпаки, наблизили. Мені нічого робити при інших, вони мене не так щедро годують.

- Ну ти даєш! - він засміявся. - Що я щедріше годую. Ти не бачив війну, вона страшна, а це так, відпочинок, в гарнізоні при замку.

- Ну й селянин і ремісник з мене ще гірший!

- Що правда, то правда, робити ти не вмієш! Хоча служиш сумлінно! Добре, що розумієш, що помреш голодною смертю від праці власних рук. Не розумію одного, як при такій красивій мові у тебе відсутній дар робити. Коли кажеш — заслухаєшся! Красиво кажеш, розумно! Але руками нічого не можеш зробити. Ось, у інших, в руках горить, чи посіяти, чи коня підкувати, а у тебе ні, що не попросиш, найдовше та найгірше. Немов чи ти проклятий, чи то приносиш прокляття ворогам! Скажи чесно як в тебе це виходить?

Що йому сказати? Що я не вмію себе рекламувати, згоден, повільніше роблю, не так хвацько беруся, але то виправляється з досвідом. Чомусь в усі століттях, що в 21, що в 4, вважалися мене поганим виробником?! Реально, війна мене винесла на хвилі вгору! Чим війна відрізняється, від мирного укладу? Скільки мені затикали рота власні колеги вояки, кажучи, що я не був в схожих ситуаціях, що мені на війні таланило виключно бути в тихих місцях, ні тобі жодного поранення, ні тобі загрозливої ситуації. Але я знаю де я був, і знав, що на війні треба бути при світлій голові не задурманеною ні горілкою, ні іншим дурманом. І після війни перестав пити китайський час — виключно компот і залитий окропом лимон. Цигарка, що видавала тебе, так само була неприйнятним. Я звик бути в тіні, не видавати своєї присутності. Війна не любить вихваляння, помітних легко особистостей! А продаж товару тримається на рекламі. Багато хто відчував, що поруч зі мною безпечно, не розумів як, виправдовуючи якоюсь надприродною вдачею, а іноді, що я знався з надприродним, потойбічним. Тому моя відповідь про релігійний бік виступу Бога його не здивував.