Розділ 26.

- Баладимир, збирайся завтра їдемо на раду князів, - так почалися події!

Не буду розповідати про мандрівку на західну північ, як їхали степом, долали річки. Якби це було в 21 столітті, то мандрівка одного дня, в сусідню область, а тут це монументальна подорож, з усім ескортом малого мого князя, й я там був!

Я не думав, що буду при князі, що буду слухати інших князів.

Чесно — нудно!

Що можна очікувати від людей 4 століття, не обтяженими ні шкільною програмою, ні університетською освітою?! Здавалося, що я був на збіговиську націонал-соціалістів, чи “стрєлкє авторитєтів вулиць” - така мова, з пафосом, за дружбанів, немов читали з “Майна кампфа” Гітлера. І тут встав один з князів:

- Християнство, ось наша головна загроза!

Товариство схвально загуло.

- Я питаю Вас, що таке християнство?

І не давши комусь відповісти, продовжив:

- Віра? Ні, засіб нами керувати. Сармати християни, і нас називають сарматами. Але хто сармати? Християни! Кажуть, що перший апостол Ісуса Христа їх охрестивє

Він якось мене привабив, словом, будовою речення, аргументами, тільки почав, а я почув знайоме — рефлексію. Прошу вибачення у читача, бо піддався емоціям, і не все дослівно запам’ятав, від почутої знайомої мови людини, що мала добрий аналітичний розум, та не здавалася провінційним мешканцем, що жив в дикому селі!

- Але Рим визнає право сарматів на існування? Ні! А чому? Не тому, що мають інші погляду, а тому, що не римські християни. Ту віру називають вірою рабів, а чи маємо ми рабів? - він обвів поглядом присутніх. - Там, маємо, але чому раби ромейськи відмовляються від свого Христа? Що кажуть проповідники ромеїв? Що віра справжня тільки їх, а наша не канонічна. Коли їх слухаєш, то складається враження, що Ісус Христос з заходу сонця, а не зі сходу, що він не єврей, а ромей.

Він замовк. Була тиша. Чогось чекав.

- Коли християнство було вірою рабів, коли християни викупляли своїх товаришів з рабства, це Риму не подобалося, боролися, кидали їх проти дикого звіру для розваги. Але коли вся чернь ромейська стала християнами, коли прихильник старих богів стала виключно багата людина, то вони прийняли християнство аби не спровокувати повстання низів. І це в них добре вийшло! Рим зрозумів, що свій вплив можна через християнство розповсюджувати. Що це не віра, це Рим, і тільки рабство від Риму нам пропонують!

- Ти сам, Христа ким бачиш? - крикнув, а не сказав один, з присутніх князів, коли можна було значно тихіше спитати.

- Людиною, - відповів доповідач.

- Людиною, що мала силу Бога?

- Ні, людиною, простою людиною!

- Але кажуть, що він піднімав з мертвих, воду робив вином.

- Так і я кажу, що я Бог! Що мені заважає, казати?

- Не богохульствуй!

- Ха, ха. Якщо я скажу, що я Бог?

- Наражаєшся на небезпеку!

- І тільки від людей. Хто мені забороняє казати про себе того, що не було? Тільки власна совість, чи якась внутрішня заборона. Рим нам нав’язує свої забобони, емоційно, а не аргументовано, тягне в свій римський світ. Я знаю мову ромеїв, і розумію, що все їх багатство, це туман, мара. Ми віримо, що життя там краще. Але що ми робимо? Не переїжджаємо до їх Імперії, а хочемо, щоб Оюм ввійшов до їх держави. Бо нас переконують, що краще там, коли, насправді, ми боїмося визнати, що ми нездатні створити подібні речі, бо ми дико ненавидимо освічених людей. Варто людині піти до Риму, навчитися їх грамоті, й ми починаємо дико ненавидіти її, бо в нас дикий кровний страх перед такою людиною. А така людина взнала секрет успіху Риму, серед нас багато живе елленів, що вибрали наш край. Остання держава Мітрідата, була єдиною нескореною Римом держави еллінів. І де ті елліни?! Вони в нашому Оюму!

Далі важко переказувати — бо вчинився страшенний галас.