25.2

Я назвав рівчаком, а насправді це була ріка. Просто в мої часи річки були більш ширшими, бо знов повторюсь, наставили дамби, що підняли рівень води. Але ця річка була судноплавна, хоча за моїми мірками була рівчаком. Степина нагорі, де були шляхи для коня та воза, але й річками ходили тут.

Я зрозумів, чому тут стояв замок — контроль річкового шляху, далі, на південь річка ставала відкритою для великих римських човнів, а на північ тільки місцеві човні, річка значно мілішала.

Замок стояв на великому пагорбі, такої кручі мені було важко уявити, але схил з глини, й справді, був стрімким. З трьох боків захищений схилами, а на північ виходило в степ, настільки рівний, що не вірилося, я їздив до іншого замку, що належав нашому князю, припускаю, що десь 100 км, ми не перетнули жодного ярку, навіть маленького, що зліва, що справа, бачив порослі заплави річок. Князь казав, що на північ і на захід сонця князь Германців збудував вали, а ми висунулися в степ. Я незчувся як став постійно при князі, як і особисті прохання виконувати почав, але не ходив на розвідку в степ, куди князь за наказом старшого за нього князя часто навідував.

Підземелля виходило на захід сонця, річка робила крутий поворот на північ, підмило добре так, що добре врізалося в схил, залишаючи за собою на східній та південній заплаві велике болото, що не освоїли люди. А от в гору, за течією, сховавшись з півдня болотами, й було село готів з причалом, де й розвантажували або розвантажували великі вантажні кораблі. Моє підземелля виходило в болота, прикрите густим непрохідним лісом. Я й сам не розумів що лякало людей поселитися, чи весняний стрімкий потік, що порізав глибокими ранами, чи стрімкими кручами, що весною обвалювалися в річку, що з кожним роком все далі рухалася вглиб, на північ. Я дивився зі стіни і не бачив ріку, навіть, взимку за деревами не виблискувала вода, що добрий кілометр вдавався в кручі, чи, навіть, два, роблячи на захід сонця нездоланний природній прихисток. На південь стрімкий схил був улаштований для конів, волів та возів, що шляхом спускався до села, що був з трьох боків захищений річкою, а з одного замком. Східний схил був під замком стрімким, але сам яр був широким і легко здоланим, по якому й йшов шлях зі степу до села.

Східний замок, що на кордоні земель нашого князя, стояв на річці більше широкій та судоплавнішій, але місце гірше для оборони, з півдня захищеною широкою рікою, заплави, чи болота якої тягнулася за небокрай, тільки в дуже ясну погоду я бачив протилежний бік. Цей замок був захищений більше зі сходу сонця, хоча з півдня було не можливо узяти ворогу, але князь казав, що він стереже шляхи зі сходу, зі сторони старшого князя.

Відволікся, наш князь контролював великий кусень добрих земель, де вирощувалася пшениця. Ми стерегли південь. Але якщо ворог проривав нашу оборону далі чекали державні вали, що унеможливлювали подальше просування, а у нас східний замок замикав великий шлях.

Читач зараз читає та думає, що збожеволів я, які князі?! Не повірити — готи войовничий народ, за дві скіфські війни збагативши вояків, що контролювали місцеве доволі строкате населення. Демократія? Я й сам очікував побачити військову демократію, а застав доволі розвинене суспільство, де вояки як рекетири тримали певні землі з народом, поставився замки, аби мати можливість контролю шляхи сполучень.

Демократія?

Вона була серед князів, а простий народ жив на землі та з землі, що іноді розмовляв на незрозумілій для мене мові. Але це нікого не цікавило! Це було проблемою людей, що боялися загинути чи стати калікою на війні.

Що мені подобалося в цьому часі?

Що народ кидав погляди ненависті в наш бік, але ні князя це не турбувало, ані його дружинників, ані молодших. Всі розуміло, що кожен вибрав свій бік — дружинники заможне життя, але наповнене небезпекою військового промислу, а народ вибирав спокійне життя за спинами вояків, за що доводилося платити високу платню, іноді віддаючи дитину для продажі в Рим. Народ так і звався — раби, що звучало як “слов’яни”.

Далі за течією, на північ, де річка міліла, за двома селами в наступному я почув про християнина Одая, що швидко навернув це село в нову віру. Він прийшов з Месопотамії. Я вперше побачив сміливий погляд на мене, що не приховував ненависть до мене.