Розділ 24

Попередній розділ я дуже емоційно закінчив, коли, особисто, життя склалося в новій реальності непогано. Золото я використав усе, залишивши улюблену гривню, з якою вже ніколи в цьому часі не розставався, але у мене вислуга, військова вислуга, була військова пенсія. Не було часу думати, усі розумові здібності йшли на обмірковування дій в підтримку Революції Гідності, тоді.

2 березня 2014 року я був в лавах Збройних Сил України, що документально було оформлено 21 березня. Я міг з гордістю сказати, що з мізерної праці таких як я почалася збройна відсіч, нехай з боку когось це й виглядало як - не було участі моєї участі. Але то таке! Я ж не сонечко, щоб подобатися всім! Моя совість була чиста, й я знав, що перед Богом я не завинив!

Пенсія, пільги з боку української держави, кохана жінка, син офіцер, що продовжив шлях батька. Про що ще мріяти?! Як не скористатися машиною часу, що оператором якої став вже після виходу на військову пенсію, так вдало підвернулася, коли я не знав чим зайнятися.

Чи жбурнув я свої нагороди?

Жбурнув, бо ще були яскраві емоції Революції Гідності та ще Другий поставив ультиматум, що треба виконувати своє слово.

Голова?

Голова боліла!

Тільки я не розумів причину цієї болі — чи зміна життя відчутні, чи вікове, чи постравматичний синдром з війни! Бо боліла часто, й коли боліла я робив багато примітивних помилок, в очах розпливалося, був неуважним, дивний й невідомий стан, що проходив з темрявою та від медитації. Я це називав медитацією, але сам помітив, коли я перебував в стані беземоційному, то приходив внутрішній спокій, як уходила дивна головна біль.

Ми летіли літаком в США, у мене був закордонний паспорт, уявляєте!

Важко передати свої враження, скажу тільки, що сподобалося, якось можна одним словом сказати — комфортно. Але я думаю, що мені було комфортно, бо відчулося, що американці були зацікавленні в тому, щоб я на них попрацював. Здивувало, бо в Польщі могли зустрінутися, чи в іншому їх закладі, Германія, наприклад, чи та ж Франція, де я застрахувався.

Я підписав папери якось автоматично, якось не дуже читалося, перший погляд і так приголомшив оплатою, медициною, житлом. І тут же мені дали прочитати звіт одного їхнього агента, попросили прочитати, бо це була конфіденційна інформація, на що я пожартував, що я маю доступ до державної таємниці, правда, України. Другий з новим нашим начальником тільки мовчки подивилися, в погляді читалося, що це недоречний жарт.

Дивно, але те, що тоді прочитав, я знайшов в книжці, що купив в супермаркеті, автора Пола Андерсона, і там була розповідь Карла Фарнесса, що була під назвою “Печаль гота Одина”. А тоді мені дали прочитати його звіт, агента, що напрочуд також звався Карлом Фарнессом, відвівши в спеціальну кімнату, де я міг спокійно ознайомитися. Поруч сидів Другий, що так сподобалося йому це українське прізвисько, що залишив собі, просив так і називати “Другий”, казавши, що схоже на ім’я богів, як Один.

Здавалося, що куняв, чекаючи коли я прочитаю.