22.2

- Ну що, почнемо? - почав Другий 25 серпня у машини часу.

- Я думав, що я сам все зроблю. До речі, а чому Ви не відходите від мене?

- А ти не здогадався?

- Ні.

Він незадоволено скривив обличчя:

- І ця людина планує змінити історію! Я не можу мандрувати в часі, тільки туди, куди прошу. Я вже пояснював, що в наявні реальності нас немає, тобто мене немає, ти то є, як і не існує твого скарбу. Єдиний засіб не зникнути — не покидати цієї реальності. Давай же закінчимо з твоєю справою. З чого ти планував почати?

- Зупинити російську агресію.

- Цікаво як?

- Ну, думаю, що стану на їх шляху з кулеметом і буду їх стримувати.

- Добре! А де ти в лютому 2014 року візьмеш кулемет? У тебе він тоді був?

- Ні. Можна його украсти в них.

- На території Російській Федерації, так?

- Так.

- Самим напасти й дати привід звинувачувати, що український націоналіст напав на військову частину на теренах Федерації для можливості роздобути зброю. Так?

- Так.

- Оригінал. А не простіше без приводу розпочати війну про Російської Федерації одному?

Тиша, я думав.

- Стати ніким непоміченим бандитом, хоча й успішним завдяки машині часу!

- Та ні, це дурня! - я визнав свою помилку.

- Тоді пропонуй ще варіант.

- Ну, не знаю!

- А що ти знаєш?

- Чесно, нічого не знаю про Майдан 2014 року, бо я там не був, тому й не підупав під репресії.

Другий нічого не казав, думав.

- Спочатку пропоную подивитися події, розібратися, що відбулося, а там приймати рішення.

- А це слушне рішення!

Другий був правий — це була колосальна робота, ми постійно проглядали та проглядали зображення з агента, та знов дивилися як заповзято в лютому розганяють силовики Майдан і не розумів чому так, з запалом це зробили, знісши протест. Одне питання турбувало — а звідкіль у них така ненависть?

Я запалав ненавистю до наших правоохоронних структур, доволі емоційно розповідав як буду стріляти по них, і знов почув знайоме питання:

- А де ти візьмеш зброю?

- У них заберу.

- Звідкіль у тебе таке бажання вбивати?

- А чого вони так заповзято розганяють протестувальників, немов то їх там образили, а не проти політики уряду, немов менти всі за приєднання до Росії.

- А я думаю, що ти не правий, щось їх змусило це зробити.

- Офіційно казали, що до сотні силовиків загинуло від обстрілу прихильників Майдану.

- Давай так, на завтра перенесемо справу, у нас же машина часу, немає такої необхідності поспіхом приймати рішення.

- Але ж є можливість виправити, якщо не так вдіємо.

- А подумати ти не пробував, замість декілька разів докладати спроб? А?

Я не хотів його слухати у мене палало бажання помститися, але він був наполегливим — ми пішли спати.

Спав я ту ніч погано, я не міг заснути, мені було жарко, розкриюся, й вже мене трясе від холоду, а як зігріюся, лежу мокрим під ковдрою. Я так і не поспав до пуття, на ранок страшенно боліла голова. Другому я подзвонив, сказав, що дуже захворів, а той якось легко погодився. На другу ніч я ліг рано та змусив лежати укришивсь ковдрою повністю, хоча одразу став мокрим, я відчував як краплі спливали по тілу. І головне, дивна головна біль, немов у мене змінилися спогади. На другий день, ми знов переглядали події, шукаючи, куди мені можна втрутитися. Черговий нудний та нерезультативний день, бо мені нічого не було цікаво, мені все здавалося нецікавим, вже Другого дратував, що його ідеї відкидав. Третю ніч я ліг виставивши руку над ковдрою, здавалося, що я одужав, тому не хотів страждати від тепла, але прокинувся в 2 годині ночі від того, що страшна головна біль повернулася. Схоже, що у мене температура, тоді подумалося, й до ранку я погано спав, лежав під ковдрою мокрий.

Але, я помічав, що хвороба відступала, бо здавалося, що повертаються деякі старі почуття до Анастасії. Зрозуміло, що молодість не повернеться, але й Анастасія це помітила, що міг більше ніж нещодавно.

- Анастасія, а якщо тітушки так само виловлюють та вбивають протестувальників, як в 2004 році?

- Володю, можливо!

- А це ідея, я перепровірю.

Перший протестувальник, за яким ми почали слідкувати, одразу потрапив на трійку тітушок, що його вбили. Навіть Другий прокинувся, підтримав мій задум, тим більше, що я втретє успішно хотів так вдіяти, коли ніяких смертей.

- Володю, перемога домагається не смертями, коли в головах ворогів не з’являється думка, що й я гарантовано загину, бо не знають про загибель своїх, а коли ти переконуєш в марності спротиву.

- Ви для чого це мені сказали? Я не думаю, що я таким чином деморалізую, бажаю уберегти люлей.

- А хто його знає, хтозна?! Думаю, що це погана ідея.

Нам залишалося прослідкувати до першої їх жертви, прорахувати те, як мій тодішній я туди може дістатися й вже знов грати в ухиляння.

Не думаю, що цей гопак цікаво знов читати читачу, коли я просто з мінімальними рухами вимотував цих прихильників Антимайдану. От тоді я задумався, де мені жити так довго в Києві? Піти до протестувальників і безкоштовно жити у них, і викрити себе, чи знімати житло, заходити в запілля до тітушек. Зупинився на другому, знімати житло. Знов питання в коштах.

Думаю, що читач зрозумів — де я узяв кошти?

Я викопав скарб напередодні листопада 2013 року й вже діяв проти тітушок носячи улюблену гривню. Другий якось промовчав, ніяк не виказавши своє ставлення, що я рано почав витрачати кошти свого прадіда.

Добре, що між групами була відстань невелика, швидко переміщався пішки. Здавалося, що я тоді ніколи стільки не витрачав калорій, пам’ятаю, що спав мертвим сном, за три місяці добре схуд. Кожен день дивлячись в дзеркало, зараз, я себе не взнавав — моє тіло все більше мало ознаки доброї фізичної форми в минулому!