19.3

- Щось ми забалакалися! Давайте до діла!

- Давайте.

Я тут чекав відповіді розлогої та довгої, а він після слова “давайте” сидів і дивився на мене, тому я далі повів розмову:

- Мені дають дозвіл на повернення старої реальності?

Не думав, що задав таке важке питання, бо він думав, чи збирався з думками.

- Ми пропонуємо відправитися в IV століття.

- Але я подав заявку на повернення старої реальності.

- Ми якось пояснили, що мандрівка в IV століття важливіше, ніж Ваш 20004 рік.

Я не думав, що саме важче в цій розмові ще попереду:

- Дякую за цікаву ідею!

- За яку?

- Скористатися машиною часу для того, щоб повстання 2014 року перемогло.

- Стоп. Про що Ви тільки думаєте?

- Я? Про що думаю? Що я легка здобич для аферистів, - це я так переклав слово “лошара”,- от про що я думаю. У мене зараз багато припущень, і я думаю, що з них жодне не вірне. Мені зараз 55 років, я все життя жив пристосовуючись до когось, але це сприймалося за відсутність характеру, коли ж бажав товаришувати. У мене не стільки в житті було багато вчинків коли повставав, коли розривав стосунки. Але за кожний я не жалкую, жалку, що раніше не вдіяв так. Як думаєте, мені снився вбитий, чи скалічений, я хотів повернутися, що уберегти їх.

- Думаю, що жаліли!

- Я жалів, і мені снилося коли я вивів свиню під ніж різника, що довірилася мене коли я її годував, і чистив. Були дивні відчуття коли я ніс відрізану її голову, коли вона дивилася на мене мертвими очима. Мене заспокоювали, що то її доля така, рости для нашої їжі й що вона швидко вмерла. Я в той же день її м’ясо. Іноді я закриваю очі й бачу, як вона довірливо дивиться на мене й йде, не очікуючи нічого злого для себе.

Я замовк, бо це було справжнім потрясінням для мене, підлітка, а Другий не вставляв свої слова в цю паузу. І продовжив зробивши зусилля над собою, переймаючись тим вчинком, за який я себе все життя картав, і в якому суспільство не бачило нічого осудного:

- Ви колись її друга?

- Ви про свиню?

- А що у них немає відчуттів подібних до нас?

- Але свиня не людина!

- А спробуйте купити поросятко, вигодувати, а коли набере масу зарізати й з’їсти?

- Не перебільшуйте.

- А Ви ніколи не думали, що люди які живуть доволі примітивно, не купують м’ясо, а самі вирощують і ріжуть, ставляться до смерті не так як Ви?

- До чого ці емоції!

- Чого, я можу й спокійно! Чогось моя інтуїція підказує, що ми в стані перемовин. Давайте я перекажу, що я зрозумів, що Ви хочете?

- Цікаво почути!

- Що я повинен в IV століття повернутися під Вашим контролем. Повинен забути від втручання в вбивство Анастасії й в події початку 2014 року в Києві. Так?

- Доволі проникливо. За однієї відмови, що Анастасію захистити ми не забороняли. А за 2014 рік влучно. Ну так як?

- Як? - я чомусь хотів піти геть, думаючи, що вже недаремно була зустріч, дякував за ідею, що як матиму ще машину часу, докладу всі зусилля аби перемогли повстанці 2014 року. - Два варіанта. Перший, Ви тримаєтесь своїх вимог, а я уходжу відмовивши від співпраці. Другий, Ви мене повертаєте в мою реальність, я завдяки машині часу відпрацюю затримання Бумбараша, Козака і Матвієнко, потім допомагаю повстанцям 2014 року, а коли вони перемагають я йду в IV століття.

- Ні, наші умови не зміни. Ви не уявляєте що просите!

- У мене умови незмінні. Я вже сказав, що мені 55 років, мені треба думати як помирати, а не хвилюватися за ті речі, що зіпсували моє життя.

Чогось думав, що вийде як з першим, що ці перемовини нічим не закінчаться, що, може, зустрінемося, коли він знову повторить умови, очікуючи, що я пожалкую, що не прийняв такими роздумуючи на спокої. Але я знаю, що такого таланту, як уміння донести своє, у мене відсутнє. Я добре розумів, що іноді навколишні не тупіше мене, а в більшості розумніше, тільки училися іншому в щоденному спілкуванні, коли я свої знання брав з книжок, не завжди правдивих, вихолощених хибною мораллю. От вони навчилися довести своє, а я ні!