18.2

- І як Ви це уявляєте?

- Питання в доступу до машини часу. Я ж планував, що повернуся в ту реальність, - і вже почав жалкувати, бо побачив на його обличчі незадоволення, - а там у мене є власна машина, з якою я повернуся до тих пацанів і буду відпрацьовувати ухил від їх ударів, по суду пам’ятаю, що буду мати справу з боксерами, не відомо наскільки професіонали, але зі збереженням власної енергії, не перегріватися та задихаючись. Мінімум рухів, аби вистояти проти них, і удари тільки по ногам і рукам, так, щоб не було переломів. Це для мене просто, я тоді не мав ніякої фізичної форми, удари ногами та руками, тільки по м’язам, аби заганяти і мати можливість зв’язати. А далі Анастасія викличе міліцію, яка складе на мене протокол за побиття трьох пацанів.

- А якщо не складе протокол по 125 статті Кримінального кодексу? Це ж безглуздо, один проти трьох!

Він мене... Як це краще сказати, щоб передати те, що я зараз від його слів відчув? Скажу що від здивування повернувся, сів назад, задумався, що сказати на його безглузді слова, в своєму розумінні, чи через власний досвід.

- А чому їм не скласти протокол за побиття?

- Ви слабкіше, вони сильніше.

- Але ж побиття було?

- Буде, - він якось виказав різне бачення, я сприймав, як подію, що буде, але в минулому, він же це бачив відносно нас, що буде, в незалежності коли.

Мені здалося, що мій досвід був більше його, що він так думав і, відповідно, казав.

- Як же Вам пояснити, що міліція складе протокол, думаю, що затримають, протримають під вартою до суду, а це може тягнутися навіть роки. Та й судових слухань буде не одно.

- У Вас дуже сильна фантазія, придумали багато!

У мене щелепа впала від здивування й я не міг закрити рота, такої наївності не очікував.

- Добре. Давайте зробимо й побачимо!

- Стоп. Я тільки спитав..., - і замовк, не досказавши щось.

- А в чому проблема, я думаю, що моя страховка дозволяє мені повернутися в стару реальність. Так?

- Ви не розумієте, проблема в Вашій особистості.

- Те що я вбивця, відсидів?

- Не зовсім.

- Чогось я Вас не розумію. Коли я платив гроші за страховку, мене переконували, що я гарантовано повернуся в свою точку, з якої пішло не так. А тут представник відмовляє та не називає причину відмови.

- Чого я відмовляю. Ні. Я зустрівся, щоб з’ясувати, чи варто Вам надавати це право.

- Мені?

- Вам.

- І що в мені не так. Я зрозумів, що щось Ви про мене не знаєте, що захотіли зустрітися особисто.

- Ні. Знаємо.

- Так кажіть.

- Ви захоплюєтесь ультранаціоналістичними ідеями, культивуєте велич арійської нації та домагаєтесь розмежування суспільства за принципом національної належності.

- Отакої! - я насправді був здивований. - Кажете, що домагаюся розмежування суспільства за принципом національної належності?

- Так.

- Цікаво, що Вас наштовхнуло на таку думку? Згоден, я не контактую з росіянами. Але тут у Вас помилка, я ж не контактую зі всіма українцями. У мене дуже обмежене коло спілкування, а за Вашими словами я націоналіст. Вибачаюся, ультранаціоналіст. Але я Вас спитаю, що мене спонукало їм стати?

- Я ж сказав, що захопилися їх ідеями.

- Боже мій, з ким я балакаю! Стикнувшись з тим, що я неоднозначно злочинець, він повторює цю маячню! - сказалося українською, не витримавши його упертої дурості, і вже продовжив німецькою. - Можна Вас спитати, а для чого я пішов їх вбивати, нічого не знаючи про них? Може тому, що вони були росіянами?

- Так.

- Може поцікавитися їх національністю? А?

- Вони росіяни.

- А по чому Ви це взнали?

- Вони так сказали.

- Згоден, але скажіть мені, чому на суді зачитали їх свідоцтва про народження, де було записано, що всі, троє, були українцями. Я тоді не знав їх національність, проживши в цьому місті, тоді, 15 років, і постійно стикався, що по мові не можна з’ясувати національність, це як англійська в Туреччині, й турист більше знає її, й турок, але ми не кажемо, що вони англійці. Так?

- Так.

- Далі. Якщо я хотів вбивати росіян, як Ви кажете, то чому я першого ліпшого не вбив, слабкого, а їх, що як Ви кажете, що це ж безглуздо, один проти трьох. А я пішов на цю безглуздість. А зараз уявіть, я не пішов за Анастасією, пішов додому, ні кому не сказав образливого слова, виключно терпимість до усіх. Що далі?

- Вони вбивають Анастасію, потім ще двох, що пішли тією вулицею.

- І що я зробив, якщо подивитися тільки на дії, а не теорії, що могли бути в моїх голові?

- Що врятували трьох людей.

- Мені завжди було цікаво спитати. Уявіть ситуацію, що впіймали на вулиці собаку, що декілька років знала голод, холод зими та привели в теплу хату, де є інша, що виросла в любові. А це вечір, магазини не працюють, корм тільки той, що на одну, хазяїни думали, що вранці підуть куплять, що це не проблема. Але тут зглянулися над маленьким пекінесом, що живе на вулиці, підібрали та привели до себе. Корм, що був для однієї собаки, поділили на двох, такі наївні люди. Але домашній це мало, не наїлася, звикла, що всі її забаганки виконуються, просто не знала, що забирати не можна, вона ж звикла таку кількість їсти. А ця, бездомна, звикла, що за все треба боротися, визвірилася, вкусила. Домашня заскавчала, не зрозуміла за що така та зла, втекла.

- До чого це?

- А Ви не думали, що я просто хочу, щоб мої права дотримувалися.

- А Ви що знали утисків.

- Ха, ха! Я так від жиру бішуся. Чи може не було за ними вже двох вбитих?

- Вбили.

- Я не знаю, про що ми розмовляємо! Може Ви думаєте, що ми боремося за те, що вигнати з України всіх росіян, особливо тих, що заробляють великі гроші, а самим сісти на їх місце. Спочатку я заступаюся за дівчину, потрапляю в місце де мою волю обмежили, потім прибиваюся до гурту де отримую захист. Але цей захист я отримую не за так, а за те, що пліч опліч з ними стою. Може, я десь казав, що вбивши якогось директора я займу його місце?