Розділ 10.

- Микола Іванович, можна зайти, - я постукав в двері та зайшов, мені якось було незручно, бо будучи законослухняною людиною, я ніколи в поліції не був.

- Та годі Вам! Ви ж старше мене, називайте мене Миколою.

- Гаразд.

Я сів на стілець, на який цей сержант поліції вказав. Прийшов не тому, що був зацікавлений в роботі, а що пропонували прийняти участь в дослідженні власної історії України, якось хотіло відчувати себе людиною, що є чим гордитися, а не комплексувати проти росіян.

Він розказав все, що вважав за потрібне. Але я не бажав уходити, бо мучило одне питання.

- Миколо, дозволь, якщо я у тебе, спитати.

- Зрозуміло, питайте.

Я був з тих, хто владу боїться, та не дуже відчуває, поруч з її представниками, комфорт:

- А моя робота на німців буде законна?

- А чому ні? - він непідроблено здивувався.

- У мене немає ліцензії.

Він засміявся, немов очікував інше питання, а почув дурню. Заспокоївшись:

- А для чого Вам ліцензія?

- Як для цього! Все ж таки машина часу!

- Не зрозумів!

- От, для керування машиною треба права, а тут можна змінювати історію.

- Тьху ти, Володимире Вікторовичу, цікава Ви людина. Поясню на Вашій аналогії. Ви маєте велосипед?

- Так, я ним їжджу на дачу.

- А у Вас права є, для керування таким колісним транспортом?

- Ні.

- А чому?

- Держава чомусь вважає, що не треба.

- А хочете знати чому?

- Чому?

- Бо він не несе такої загрози для безпеки сторонніх людей як більш швидкісна машина. Зрозуміло.

- Тобто те, що я маю машину часу не несе загрози для безпеки сторонніх людей? - швидко я перефразував я його.

- В яблучко!

- Як так! - дуже здивувався я, пам'ятаючи, що моя відсутність на ринку послуг, що надаються машиною часу, призвела до більшого ринку, з більшим колом послуг і фірм.

- У Вас ...? - він назвав марку моєї машини часу.

- Вона сама.

- От на неї й не треба ліцензії, вона, серед інших машин часу, як велосипед, серед чотириколісних, бо на одній людській силі. У Вас же тільки можна переміщати електронного агента, що нічого там не може зробити, - це було ствердження, а не пояснення.

- Чому, я можу переміщати в часі у власне тіло.

Він знов засміявся, чи кажуть, залився сміхом.

- Ох і смішні Ви! Ну що може піти в історії по іншому, якщо Ви зміните у власному житті?! Невже Ваше кохання має таке значення для навколишніх! Американський виробник довів, що 98% з замовлень послуг машини часу — це зміна у власному життя. І вгадайте чого?

- Що повертаються щоб виправити помилку з коханям? - спитав так, бо не вірив, а постійно чув, пригадавши рекламу менеджера, що рекламувала послуги їх машини, в другій реальності.

- Так, це вже так заяложено, що не хочеться казати.

- А якщо інше хочу змінити?

- Я сумніваюся, що будучи власником машини часу ви нічого не змінили в своєму житті, не перебрали варіанти перебігу подій. І що я бачу, людину, що живе в своє задоволення, вдовольняючись малим. Ви самі тільки підтверджуєте, що виробник прав. От якби Ви переносили не свідомість, а наприклад зброю, чи наркотики! А так, по Вам не бачу необхідності.

Вийшовши від нього я задумався, а він прав, у мене не було ніякого бажання змінювати своє минуле, взнавши наскільки інша реальність може бути значно гірше цієї.

Наскільки німці дивні, немов великі діти, ти їм називаєш ціну, а вони платять, а не витягують душу торгуючись за нижчу ціну. Але мені щось підказувало, що їх не надурити, постійно цікавилися скільки буде коштувати подібна послуга у інших фірм. Та й сам не бажав втрачати таких клієнтів, бо ще й цікаво, мені ніхто б не запропонував мандрувати в минуле, знаходити поселення в відповідному році та прослідкувати до наших часів, вже показуючи де копати, й що вони можуть знайти. Дивно отримувати за якісь залишки землянок, залишки ям під стовпи, глиняні черепки такі гроші. Я порівнював, гроші за золото прадіда та за ці нікчемні залишки черняхівців, і розумів, що золото я не буду здавати.

Якось одному археологу я показав саму улюблену гривню, що іноді надягав коли працював за машиною.

Він покрутив, та повернув без усякої зацікавленості. Така реакція здивувала, очікував, що я зроблю саме видатне відкриття в історії. А тут — ніякої зацікавленості:

- Чому Вас не зацікавило, золото ж?

- Дорого віддав? - він на питання сам спитав.

- Та обійшлося дуже дорого, - я не зрозумів питання, думав, чого мені вартувало його дістати.

- Можу порадувати, новодел, тебе обдурили. Всі народи, у яких найшли щось прадавнє, пройшли через це, що знаходяться аферисти, що підробляють артефакти. Запам’ятай, золотого не може бути у готів нічого, тут срібному радіють, кожний скарб робить сенсацію, а у слов’ян тим паче. Та й римське зробило би сенсацію, хоча золото вони добували. Не показуй нікому, не псуй про себе враження.

- А якщо я буду носити?

- Та носи собі в задоволення, якщо таку важкість є бажання тягати на шиї, добре, що не золото, бо було значно важче. Але, треба, визнати підробка красива.

Отак я в тій гривні вештався серед німців. Якось приїхала якась делегація, схоже, з Києва, державна, зацікавилися моєю прикрасою, спочатку не відводили очей від неї, а побалакавши з цими німецькими спецами від історії, та вже не приховували своєї огиди. А то якось один підійшов та похвалив:

- Молодець, я б так не зміг, від вражень від розкопок, замовити прикрасу схожу на черняхівців.

Дивні якийсь наші люди, називають людей не так як вони звалися, а по місцю першої знахідки археологом Вікентієм Хвойкою, біля села Черняхів. Німці були менш дипломатичними, звали їх готами, хоча це було спірним. Це якби наші сіверців звати роменчанами, від першої знахідки біля міста Ромен, які й були нащадками цих черняхівців, бо не факт, що це місто таке співзвучне з Римом, що писалось латиною Rome, було їх центром. Ще треба було довести, що слов’яни не мають ніякого відношення до Черняхівської культури. Ні, якщо припустити, що плем’я сіверців, що завоювало сучасну Росію, не є слов’янами, то тоді інша пісня, могла ж Русь бути об’єднанням різних народів, наприклад проти християн! Тих же готів, шведів, що припливли в 9 столітті, нащадків скіфів, сарматів, всіма улюбленими нащадків трипільців, що так само звалися від місця першої знахідки їх решток, дакофракійців, гунів, прибалтів і Бог його знає ще кого, узявши спільну назву слов’яни, від слова раб, чи поработити, а не від слова “що мають слово”? Може ті слов’яни й були рабами, що в протидії успішному наступу вір зі Сходу змогли народити вдалу концепцію свого поганства?