9.1

Я повернувся ненадовго, просто не написав заяву, от і все, що я зробив. Далі повернувся. Оце й коштувало стільки багато коштів моєї родини!

Довго сидів з закритими очима, спочатку бажав слухати, що відбувається навколо. Очікував, що зараз підійде менеджер фірми, покладе руку на моє плече та скаже, що мій час вийшов, що треба звільняти місце за машиною часу наступному клієнту, що заплатив гроші за сеанс. Але я чув те, що нічого не виказувало де я. Тиша, каркали ворони, а так більше я нічого не чув. Стандартні звуки для березня. Ні тобі, шуму від машин, що проїджають! Таке відчуття, що я десь в селі. Але я добре знав, що я в місті.

Я відкрив очі.

Рідні стіни гаражу, що слугували за робоче місце за машиною часу, тепло, немов не покидав. Здалося, що я заснув і наснився страшний сон.

Голова не боліла, навіть трішки. Схоже наснилося! Якби я змінив своє життя, то боліла голова. А так комфортно та приємно, ніякої звичної змореності від понаднормових робочих снів. Таке відчуття, що я тільки-що медитував, на душі спокійно, ясна голова. Я сидів і відчував відпочивший організм. Важко сформувати те, що я зараз робив, швидше за все, я сидів і порівнював, от зараз я ще пам’ятаю, що відчував в організмі того Володі, і нові відчуття цього Володі, тобто мене, але в різних реальностях. Організм був різний, не було тих неприємних відчуттів від зіпсованої системи травлення. На шиї чомусь відчув важкість золотої гривні, самої важкої зі скарбу, яка була в двох реальностях.

Але була якась змореність, надумав піти додому.

За дверима лежав сніг, що був і тут, і там.

Але місто було трішки різним, як мої організми, - не було деяких фірм, місто було трішки біднішим. Тоді й прийшла думка чого так живуча реальність де мені погано, воно ж не усім погана, схоже, що благополуччя когось, це злидні іншого, десь хтось вирішує яка реальність краще, де більшій частині краще. Зрозуміло, що будуть противники мого благополуччя.

Я провалявся на дивані у телевізора цілий день, а що, на дворі холодно, мороз! А головне, мати мені не сказала нічого, чого я не роботі, й таке подібне. Ніяких інших думок не приходило в голову, ніякі особистості в мені не боролися. Ні, я пам’ятав, як той Володя жив, що всі роботи були схожі одна одну, коли доводилося працювати понаднормово.

На наступний день я хотів перевірити, чи є у мене така ж проблема зі здоров'ям, як тоді?

Ходив довго здавав аналізи. Так само витратив два місяці, є речі незмінні в будь-якій дійсності!

Схоже, що єдине до чого я ставився безвідповідально — це власне здоров'я, отут я знайшов те, в чому мене постійно звинувачували мої роботодавці. А я чогось думав, що це робота! Думаю, що мені сміялися прямо в обличчя, що так легко облапошувати. Якби тільки навчитися вести перемовини, навчитися відстоювати свої законні права!

Якось пригадався дід, щось подібне він мені розповідав, що мав він подібні проблеми. Але тільки в Радянському Союзі! В Германії, він не мав тих проблем. За це він себе картав, що приїхав на Батьківщину.

Сумнів гриз мене, виходило, що з університету я гробив свій живіт, звернись тоді, лікування мізерне, правильніше профілактика, й не було б далі проблем.

Але я змінювати власне життя боявся. Вистачить, що повернувся та підтримав страйкарів. Цю думку, про використання власної машини для змін життя, я сховав далеко в пам’яті. Якось не зміг спочатку використати — то й не треба в подальшому ризикувати, можна змінювати, коли я отримав в кредит в свої 48 років.

Повернувся, щоб викопати золото не в 48, а в 45, коли тільки почав працювати оператором. Про золото нікому не сказав, це була таємниця, чи страховим фондом на усякі негаразди, мені не хотілося попасти в тюрму, що порушив закон про скарб, що таким став завдяки подіям, що відбулися в 20 столітті. Єдине, що повинен був заплатити державі — це оформлення законних прав на спадщину, але була образа, бо ця держава позбавила мене всього майна, а на частину, що прадід уберіг, претендує на 75%. А не занадто? Я вважав, що сучасна Україна була правонаступницею Української Радянського Соціалістичної Республіки, просто в 1991 році дозволила дещо. От і все! Нехай історики не горлопанять, а то заморили своїми дипломами! Якби це було окремим створінням — то позносили всі пам’ятки старого режиму, а не виплачували радянським функціонерам високі пенсії, наприклад, за боротьбу з українським буржуазним націоналізмом. Чи навпаки, визнали правонаступниками ОУН-УПА і УНР, що узяли жовто-блакитний прапор і тризуб від них. А так, скільки б не рвали горлянку дипломовані, був впевнений, що живу в Українській Радянський Соціалістичній Республіці, з деякими свободами, але не повними, бо як були придатком до РРФСР, так і залишилися придатком вже сучасної Російської Федерації. Та й ще органи самоврядування звалися Радами, виходила країна радянською. Та й на соціалізм налягали, хоча й словами, а не ділом, і проти слова республіка не попреш, таки демократична ця влада публіки. Сказав, що ми більше стали УРСР, ніж була з цією назвою! Це не я повинен віддавати частину знайденого, то держава повинна компенсувати забране у мене незаконно за сучасними законами, мало, що хотів дехто в 1917 році! Це не привід забирати!

Голова боліла, але не дуже, на наступний ранок вже і сліду не залишилося й від нової гілки історії. Не дуже щось змінилося в моєму житті, просто знаючи, що золото є, я залишав на чорний день, якось це добавляло відчуття, що життя налаштувалося.

Я сам підійшов до сержанта поліції, що в іншій реальності виявив золото. Розбалакалися, він дуже цікавився історією, обмінялися своїми номерами телефонів. І ось якось він зателефонував мені, сказав, що якийсь німецький університет хотів провести розкопки на теренах нашої області, шукають людей з машиною часу.