8.1

І коли я в голові вимовив “Кляті москалі!”, вперше назвавши росіян образливим бандерівським словом, моя саперна лопатка наткнулася на щось тверде, виказавши це відповідним звуком!

Я розгублено подався назад та сів, мене переповнили емоції, звалася, що зараз я заволаю від радості! Але заспокоїв себе, бо це може бути щось інше. Витягнув з-під шапки мобільний-ліхтарик та подивися який час. Думаю, що вже ніколи не забуду цього — 03.52.

Знов заткнув, щоб світив, та заспокоюючи себе почав розкопувати.

Хух!

Це він! Знайшов я скарб!

І головне — я встиг до того часу, що назав собі закінчувати копати та їхати!

Тремтячими від збудження я дістав все та склав до сумки, що закріпив на “кравчучці”. Землю я засипав, не знаю чому, бо й так зрозуміло, що шукали скарб, швидше аби ніхто не переламав ноги, як косулі. Якось забув, що тут водяться вовки. Тільки злякався їх, тому пер тачку запнувши за пояс лопатку на випадок нападу.

Важко було тягнути, колеса грузнули в м’якій землі, але я вже не бажав втрачати частину, краще я пізніше припруся до автобуса. Але я встиг на перший. В салоні було пусто.

- Я бачу, добре погуляв? - сказав водій побачивши мене забрудненого землею.

Я ж тільки заморено пробурчав ствердно, а коли сів, зрозумів, що я й виглядав як п’яний, вдалася змореність. Добре, що забруднився тільки спереду, немов я падав від того, що перебрав на святах. Схоже, що водій і заздрив, що я добре так посвяткував Новий рік, і співчував, що узяв брудного. Дивне співчуття!

Добре, що я їхав вже!

Але так і не заснув, боявся, що у мене украдуть золото. Але нікому не було до бомжа! А я виглядав як бомж — одяг затяганий та брудний.

В місті замовив таксі, я б не докотив, сил вже не було.

- Що таке везеш, цеглу? Що таке важке, - машина добре присіла від ваги моєї поклажі.

- Золото, - ляпнув і злякався, що так по-дурному виказав себе.

- Жартівник. Не хочеш казати, твоя справа, клієнт завжди прав, то твоя справа.

Але довіз.

Дома я сполоснувся та переодягнувся. Мати спочатку спитала:

- І де ж ти був?

- Бухав, що не видно!

- Гаразд, то твоя справа, дорослий вже. Можна було не набиратися так.

А коли побачила, що я зібрався уходити:

- Куди такий?

- На роботу.

- Ти що дурень, ти на себе дивився в дзеркало?

- Ма, нічого, головне, що прийшов.

Махнула рукою:

- Та роби, що хочеш, в кого ти тільки такий, дурень!

Але я не робити туди йшов, а летів щоб написати заяву про звільнення.

Написати то я написав, але тут таку цікаву промову мені довелося слухати, що я зовсім знахабнів, що п’янючий приперся, бо важко приховати, що не спав всю ніч, потім розказали, що ще треба щоб підписали, мало чого я бажаю. Щось ще мені Живітов вичитував, але я вже куняв потрапивши в тепло, добре що стояв, а то так би і заснув. Відправив працювати, сказавши, щоб я викинув думку про звільнення, бо як підпишуть, то я перший же пожалію, бо яка фірма візьме на роботу такого нездару та безвідповідального.

Але мені було однаково, я себе забезпечив діставши прадідівський скарб, просто заснув в кріслі. Так проспав до вечора, чогось Живітов не помітив, що я спав.

На дворі було темно, годинник показував 20.05. Виспатися я не виспався, але мені не було ніякого бажання вдавати навіть те, що працюю. Але на роботу на наступний день прийшов, думав, що щоб не було нудно попрацюю, але не доторкнувся, знов заснув. Схоже, що у мене робота асоціювалася з змореністю, якби я виспався, то однаково заснув. Розбудив один з бригадирів, що зайшов в офіс. Дивно, чого до мене зайшов, вже давно всі питання з’ясовували без мене, я виключно сидів з паперами, а тут приперся! Дуже неприємна особа, що отримувала в три рази більше мене працюючи восьмигодинний робочий день.

Якби не розповідав мені про моє хибне рішення, як не психанув би та не пішов з роботи. Таку дурість я не чув давно, що круто працювати тут, що жінкам ми подобаємося завдяки фірмі, що якщо я навчуся робити, моя зарплата стане значно вище. От те й взбісило, що я 54 річний чоловік, а так більше мінімальної оплати не отримував.

Пішов додому, а це десь в 11 було. По дорозі я перестрів Живітова, що спитав мене, чого я покинув робоче місце. Я просто пішов повз нього додому, якщо спати, то вдома зручніше.

- Не можна йти.

- Та пішов ти!

- Випишу штраф!

Отут я здивовано зупинився, розвернувся та спитав:

- І скільки я отримаю?

- Ну, менше мінімалки не буде. Ми ж не звіри, щоб..., - він якось зам'явся, зрозумівши, що дурість сказав.

- Тоді, давай до побачення, знімай, знімай, мій благодійник. Якщо мінімалка, то я додому спати.

А вдома мати спитала чого це вдень приперся додому.

- Написав заяву на звільнення.

- І якого ти поперся на роботу?

- Тобто? - мати мене здивувала.

- Якщо написав, значить надумав піти. Ти ще ходи, працюй, якщо дурень! Ніхто тобі не заплатить!

- А якщо не підпишуть?

- Ти себе чув? На якій підставі не підпишуть?

- Так...

- Дурень ти, от тебе всі й використовують. Нікуди вони не дінуться, звільнять. Надумав уходити, то відпочивай.

- А якщо в суд подадуть?

- На суді й розкажи як робив. То тобі треба було в суд, а не їм. Заспокойся, ніхто не ризикне в суд звертатися, бо вони тебе просто дурили.

Мені було дивно отримати так підтримку.

Але я пішов в наступний день на роботу, забрав речі. Здивувало, що нічого не пропало, й що ніхто не зупиняв, не лякав. Пішов не прощаючись.