Розділ 7.

Я постійно повертався до того випадку, коли почався страйк. Картав себе за те, що став на бік роботодавця, а не колег. Якось ведучі бізнес я помітив, що кількість моїх клієнтів стабільна, прибуток залежить більше від здатності домовлятися про ціну послуг, особливо коли ти монополіст. Я залишався монополістом в своєму місті, що єдиний мав машину часу. Вже казав, що я не вмів — вести перемовини, завжди з них виходив тим, що програв. Якось з кожним днем я розумів в чому моя сучасна проблема з прибутком — це дуже низька ціна за свої послуги, що за подібнє беруть значно більше. Це добре, що я розкопав приховане прадідом, то міг вже дозволити вже не турбуватися! От, якби тоді б виграли працівники та хазяїн виставив ціни з урахування нових зарплат, виграв би я? Я ж зараз працюю по тарифам, що заклав попередній хазяїн цього бізнесу.

З кожним днем я переконував себе, що я поступив не тільки не по-товариські, а ще й не розумно. Такою низькою ціною не може бути, зниженням ціни я можу тільки зменшити прибуток, а не збільшення клієнтів.

І ось, з першим літнім теплом, що прийшло в травні я прийняв тверде рішення повернутися в ті часи та підтримати страйкарів, бо совість загризла.

Це було недовгим ділом переміститися на той час і написати заяву.

Але повернувся я не до гаражу, а до якось офісу:

- Ну ти, Вова, даєш. Ти часом не знахабнів, на роботі спати, - почув я голос, і почав розуміти, що це мій начальник Живітов.

Головна біль дуже навалилася, голова з кожною хвилиною все більше й більше розколювалася. Здавалося, що з такою біллю неможливо робити?! Але я помилявся, у мого нового начальника був талант мене змушувати робити, серце від слів калатало швидко, так мене зашугав!

Але я не пішов після 17.00, Живітову було байдуже, що у мене страшенно боліла голова. Я тільки сказав, що болить голова, а отримав цілу тираду, що якщо я безвідповідальний робітник, що цілий день уникав роботи, то будь любий залишитися та доробити.

Я думав цього Аду не переживу, помру там, але обійшлося — додому йшов немов п’яний, в очах все пливло. Дійшов! Одразу заснув, хоча й снилися кошмари, в голові прокручувалося нове життя.

Будильник вирвав з міцного сну. Я тільки від думки, що треба йти на роботу, вже впадав в прострацію! Але треба йти заробляти свою мінімалку!

Головна біль добряче заспокоїлась, але не пішла остаточно, сьогодні нудило. Я не міг підняти голову, відпрацюєш один документа, а з’ясовується, що другий я давно вже повинен був зробити. Цікаво, як в них це виходить? Я сумніваюся, що хтось міг це зробити швидше за мене!

Але то така моя вдача — працювати понаднормово, отримувати мінімалку та бути найгіршим працівником!

Чекав суботи, думав, що відпочину, ще я хотів пригадати вже цю нову дійсність. Але начальник нагадав, що роботу нормальні люди дороблюють, тому, будь добрий, вийди в вихідні, якщо не навчився робити, та дороби.

Виходило, що моє життя після періоду безробіття складалося з роботи та сну, коли я прихватками біг до магазину секенд-хенду купити одяг за ті гроші, що мав. Мала моя зарплата не дозволяла нічого більше, як так жити, бо треба платити за комуналку, за їжу.

Якось я втягувався, але й змореність накопичувалося! Це тягнулося до Нового року.

Та, що воно таке робиться? Що більше півроку я тільки й робив та спав, добре хоч хоч 8 годин. Знаєте, як приходить зневіра, коли тобі всі кажуть, а то й кричать, що мені роблять послугу, що такого нездару ще тримають, замість того щоб звільнити?!

На Новий рік ми з матір'ю посварилися!

Я, звично, завалився в 20.30 спати, вона розбудила в 22.30, сон тільки зробив гірше. Сказав, що не буду святкувати. Чого я тільки про себе не почув, мені це на роботі остогидло, все стандартно, що я ледащо, що й свято не бажаю відсвяткувати, що мені тільки б спати. Я сидів і мовчи слухав в свій адрес цю недоречну критику, а коли в 22.55 почав виступати президент Російської Федерації а готов був його пошматувати, бо як би не він, то я б поспав на одну годину більші. Тоді здавалося, що гірше людини не існувало. Якби тільки на привітання українського президента вставати, то вислухав його коротку промову, не таку пафосну як в російського, що тільки підтримував традицію з новорічними вітанням, посидіти за столом з пів години та можна лягати спати. А тут з боєм московських курантів почалися за стінами будинку радісні вигуки та салютування, і ще годину сидіти довелося до українського Нового року. Подумалося, чого ж не включають Україну в Федерацію, вже давно ми втратили незалежність?! Якби включили, то для нашого часового поясу в 23.55 почав, вже наш, російський президент вітати, вислухав, випив, закусив та ліг спати, коли дають два дні відпочити, чого б не відпочити. А тут два вітання з різницею в годину слухай.