6.2

- Подожди-ка, сержант, - почулося російською у мене за спиною, - от мое удостоверение.

Я побачив, що поруч стояв якийсь чоловік статури військового, що сидів в автобусі.

- А ну-ка, дай и я посмотрю, что ты так напрягся.

Поліцейський захотів протидіяти неочікуваній новій дієвій особі, але його напарник, що так само наблизився, прочитав посвідчення та притримав руку товариша, показуючи, що “не треба”.

- Войсковая разведка МО РФ, - прочитав уголос по російські. - Ого. І що Вас привело в наші краї? Навчання ж, як я знаю, не на території нашої області! Чи мене не розумієте?

- Понимаю, я сам хахол, родом из этих мест. Проведывал своих родителей. Я думаю, что моего удостоверения достаточно, что бы я решал его вину?

- Но, это ведь дело полиции, а не военных, - перейшов на російську той, що першим виявив золото у мене.

- А я так не думаю, когда надо заступиться Вы, полицейские, не особо отличаетесь в наших странах. Вам бы ободрать як липку человека!

Мені було дивно таке про себе чути, тим більше, що ці коштовності не були зароблені моїм прадідом, він їх отримав від власного батька, як річ, що можна використати в важкі часи. Я, чогось, був впевнений, що це речі черняхівців!

- И в чем Вы подозреваете человека?

- Что это украшения готов…, - він ще щось хотів сказати, але російський вояка його перебив.

- Кого кого?

- Готов, - стиха та невпевнено відповів йому поліцейський.

- Ты себя слышал?! - навіть, я зрозумів, що це було не питання, а знущання з тупості. - Ты еще расскажи про подводную лодку в степях Украины! Какие в сраку готы. Ты, наверное, с тех товарищей. Нет, не товарищей, а панови! Которые как лягушки раздувают щеки та криком хвалят свое болото. Запомни, никогда Украина не имела истории до прихода Рюрика, там четко написано, что Вы хахлы ходили в шкурах, яки звери.

Я здивовано дивився на цю картину, як росіянин глузував з дурненьких місцевих, що поначитувалися книжок, що понавидавали, ще в часи до 2014 року, коли подібна річ розквітла, про пошук пращурів до Рюрика, до батька української націй Петра І і до матері тих же Катерини ІІ, від яких вишли недолугі малороси, що в часи з 1917 по 1921 роки узяли австрійську назву українці та Україна, замість того, щоб цінувати те, що надав давній народ руський, якого історія ведеться від відомої Гіпербореї.

А сержант прогортав мій паспорт до прописки, схоже, швидко запам’ятав, козирнув та повернув мені його зі словами:

- І дійсно, які готи, понароблять усякого новодела, продають іноземцям користуючись їх незнанням. Якщо я не помиляюся, Ви займаєтесь відновленням родоводу?

- Да, - перелякано відповів я, начувшись історій про тих, що наважувалися просто криво глянути на росіян, і що з ними сталося, - я зарабатываю на истории.

- Так, би одразу й сказав, - поліцейський цей уперто вже розмовляв українською, немов наважився перечити цьому вояку, - що розводиш наївних людей, переконуючи, що дворяни всі, хто заплатив гроші за твою роботу. Тьху, аферист! А я вже подумав, що викопав, частину історії.

Вони далі пішли перевіряти інших чоловіків, а я закрив рюкзак радіючи, що мої колеги, чи конкуренти, мали таку погану репутацію, що наліво та направо видавали всім охочим довідки про російське дворянство. В ці часи була така мода — мати в пращурах дворянина, а бажано, офіцера Російської Імператорської армії, що боролися проти влади “червоних”. Не знаю як в головах мешканців Росії та України це суміщалося, продовжувати справу Радянського Союзу, а ідеологію побудувати на історії провідного прошарку царської Росії? Ну, не знаю! Добре, що убервгся від карної справи про розкрадання історії! Схоже, Дімон не збрехав, що цей період можна викопувати спокійно, що поліцейський не подивився, що хоч і підробка, як наполіг росіянин, але з золота, що потьмяніло від засохлого мулу, що рівномірно усе покрив сірим шаром.

І вже цей росіянин сів поруч, бо на наступній зупинці вийшов мій сусід:

- А что, правда, что Вы занимаетесь родословными?

- Да, - його чогось не цікавило те, що привабило поліцейських. - но я все подтверждаю соответственным документом.

- И много у Вас клиентов?

- Нет.

- Почему?

- Дорогое это удовольствие.

- Нет, но это я знаю, просто не понимал почему?

- Понимаете, сначала я прослеживаю машиною времени клиента предков, упор на документы, и далее смотрю, что бы сохранились они. А потом еду в соответственный архив, где и делаю копию. Незамысловатая работа, монотонная и энергозатратная, машина потребляет много электроэнергии.

- А не проще в архиве сразу искать?

- В том то проблема, что так выходит дешевле. Работая по старинке мне надо все пересматривать документы за период который интересует, а они могут быть в другом городе, где мне надо оплачивать гостиницу. А так я приезжаю и сразу заказываю указывая где хранятся.

- А что за странные вещи у тебя в рюкзаке?

Я знов добряче злякався, схоже, що це було добре по мені видно й розуміючи, що марно брехати, сказав правду:

- А это прадеда. Ездил на Батьковщину, на…

- Родину отца, понимаю, сам отсюда родом, - перебив він, я зрозумів, що хамовита людина, що часто перебиває, показуючи співбесіднику свою нудьгу від його тупості.

- Забрал от.

- Понятно. Это хорошо, что сохраняешь настоящую историю, а не то, что этот недоучка сержант. Умным бы был, закончил университет, был бы офицером. Как мне надоела эта когутня! А ты как думаешь про его готов?

Знов мене кинуло в жар від його слів, знав, що не вірить в існування давньої історії на теренах України, але налаштувати проти себе його було знаком вірної халепи. Але я не навчився брехати!

- Понимаете, все же известно, что пражско-корчаковская, колочинская и еще какая-то культура, что я забыл, древних славян была очень примитивная.