6.1

Ліг з думкою: “А де головна біль?”

А голова боліла на наступний ранок — ліг пізно. Й прокинувся рано, бо дуже боліло. Дивний стан, здавалося все тіло боліло, особливо голова та хребет, таке відчуття, що змінилася фізична пам’ять, що якісь отримав навички.

Добре, що в цей день до обіду всі відпочивають, коли трішки головна біль зменшилася я знов ліг та заснув. Дуже міцно спав, легше стало, але відчувалося, що щось з організмом не так. Перший день нового року я не ходив та не поцікавився, чи скарб на місці — якось було однаково, аби позбутися цього неприємного стану.

І тільки з обіду наступного дня пішов взнати, бо якось відпустило від роботи, найшло бажання відпочити, відновитися.

Скарб був на місці! Його так ніхто не викопав.

Сил не було йти додому, а тим більше їхати за скарбом. Якось мені здалося розумним те, що робимо, що в порівнянні з іншим нам дається легше. Так я почав купляти книги по хімії та читати, бо вчителька завищила мені оцінку моїх знань, не хотіло зраджувати її очікуванням. А мови мені далися важко через літератури, бува таке, що правопис дається тобі легше, а оцінку літературного герою я даю не правильно, герої у мене погані люди, а злодії герої, отак перестав читати, хоча й вірші не вчив — якось опустилися руки.

Отак з дійсністю, зненавидів спеціальність, бо — в університет я не поступив, тільки прослухав курс лекцій оплативши навчання, Слава Богу, що диплом нічим не відрізнявся від диплома студента, не придумали інший документ для такого, як я, та ці безсонні ночі! У мене, як у собаки Павлова, відпрацювався рефлекс огиди до спеціальності.

Тому й не здивувало, що так легко далося багатство! Ми рухаємося в тому напрямку, який порівнянні з іншими кращий, ніхто не буде в гіршому йти! Вже давно зрозумів фразу: “З’явитися в потрібному місці й в потрібний час!”

Все йшло якось без труднощів — я більше придумував ніж було в дійсності. Квиток купив, місце було зручним, водій попався нормальний, зупинив там, де попросив, та й ним і назад поїхав.

Складність в іншому вийшла — золота було більше ніж я міг за один раз утягнути, воно ж таки в 19 раз важке води, на вигляд так мало, а насправді не потягнеш. Довелося в ставку закопувати, аби приховати залишок, про цей скарб, мені здається, в цій місцевості тільки унікум не знав, як його тільки не називали — скарб Строганова, скарб Воропая (він же Кудеяр). По- перше, місцеві одразу здогадалися б що за свіжа земля, а по-друге, я знав, що не один раз металошукачем проходили, якусь рамку протягували, що на більшу глибину била. Просто, я не міг припустити, що скарб там закопав мій прадід! Ви можете уявити, як взимку при температурі +5 за Цельсієм закопати на велику глибину скарб в воді? Замерз добряче. Був впевнений, що його я не знайду.

Приїхав додому та не повірив, що з такою легкістю знайшов. Тому й поїхав на наступний день, аби виграти час, поки ніхто не побачив свіжу землю.

Хвилювався не менше, ніж в перший раз. Але все йшло поки добре. Але золото, як з’ясувалося, закопати легше, ніж з мулу викопати, я поки витягував переконав себе, що всі скарби поховані в ставках, болотах та озерах, мало того, що просто вкинув на середину й ти металошукачем не знайдеш, бо вода приховало, так і в муляці добре опускається. Добре, що біля берега, я по коліна опустився в мул, а золото на добрий метр, аби не більше. Схоже, що я захворів на таку дивну хворобу, як “золота лихоманка”, коли в крижаній воді ти не відчуваєш наскільки вона смертельно холодна. Десь я чув чому “старатель” “старатель”, бо від слова старатися, коли в крижаній воді річок намиваєш по грамам золото, коли як одержимі це робили! Але Слава Богу знайшов!

В автобусі ледве відігрівся, тільки в теплі відчув наскільки я охолов.

А вже коли нас зупинила патрульна поліція, я окляк. Сидів і боявся дихати. Щось сталося, що вони перевіряли усіх чоловіків, стандартна відмовка, що злочинець якийсь утік з зони. Ось і моя черга дійшла, поліцейський з байдужим виразом на обличчі попросив показати вміст мого рюкзака. А що мені залишалося? Я відкрив і показав фібули (застібки плащів) та гривні:

- Що це в Вас таке, - не змінюючи виразу обличчя спитав?

- Прикраси, - перелякано відповів я.

- Бачу, що прикраси. Що розкрадаємо надбання України, - здалося, що подався за кайданками, що висіли на поясі.