Розділ 6.

Але таким паничем виявився мій прадід!

При слушній нагоді я прослідкував свій родовід. Так сталося, що іноді у мене бувають прибуткові клієнти, гроші не такі вже й великі та попрацювати доводиться, але я можу щось дозволити, що кожного дня для мене шик. Пам’ятаю — він прийшов в середині вересня, й я працював важко до Нового року. Він надумав собі влаштувати подарунок до свята, виявився щедрим замовником, доходило, що два рази на тиждень я мандрував до якогось архіву іншого міста.

Як я заморився!

Але до свого Дня народження та Нового року я мав непогані гроші, як же добре бути власником власної справи, а не працювати на когось! Коли була робота — я робив, а коли її не було я не смикався, спокійно на роботі чекав свого клієнта, коли читав книгу, коли відгадував кросворди, а коли дивися фільм. Я думав, ще будучи наймитом, що за потреби не буду виходити на роботу, але це право використовав тільки два рази на рік — для того щоб посадити картоплю й щоб її викопати, а так я, уявіть, не хворів! Ні, було таке, що чхав та соплив, але то так несерйозно, без температури, що значить коли міг сам, від того як почувався, робити, коли й до 20.00 залишався, а коли уходив рано відчуваючи, що справа не йде! Ні, це багато значило — працювати сам на себе! І чого я раніше не зайнявся підприємництвом? Мабуть, тому, що слухав інших, але підприємництво не для кожного, особисто, для мене найми нічим не приваблювали, ні оплатою, ні умовами праці, та й я відчував, що я там зайвий, але ж хтось створений для роботи в наймах, та й слово “найми” їм не підходить, бо якщо в тебе велика зарплата, нормований день, за робочий день справляєшся та, навіть, раніше уходиш додому, тебе хвалять, та ще, коли ти не готовий вкладати власні кошти, а отримувати виключно за власну працю — то чого йти в підприємці?! Ні, я розумію, що у більшості не така красива ситуація, але коли ти не можеш, чи не готовий вкладати власні кошти в роботу — то, думаю, не залишається нічого іншого як йти в найми. То така справа — кожному своє! Як для мене — підприємництво моє! Тут я не відчуваю себе таким же нездарою. Мати однаково мозок виносить, але ж на роботі не так вже й морально важко, сказав, що у мене клієнт, та сиди в гаражі, особливо влітку, коли тепло, та і взимку тільки топи грубку, навіть, тепліше ніж вдома, та й тепло якесь приємніше, як якийсь європеєць у каміна.

Я пішов на роботу 31 грудня, напередодні свят. Збрехав, що є робота, коли клієнт вже розрахувався та отримав вчасно, він не бажав тягнути, сказав, що краще допоможе жінці в підготування до Нового року, тим більше, що після обіду він спить, щоб ніч святкувати. То вже його справа! Чого ж не здійснити власну мрію — взнати хто мої пращури, коли я можу проплатити роботу машини часу на 8 годин!

Більше за все я мріяв взнати прадіда по батьковій лінії і бабусиній, знав, що Денис Стрілець. Батько перед смертю виказував дику ненависть до комуністів, що довелося жити так, як прожили, коли у Дениса було стільки землі, що було два ставки, ліс, луги. От і хотів це переперевірити, бо добре знав, що всі інші якщо не бідняки, то й не багачі, що не вплинули б моє життя, так би й прожив.

Як на той день уявляв багату людину?

Що впевнений в завтрашньому дні, знає, що не буде голодувати!

Ні, я це перебрав!

Але я впевнений — не знав того стресу в очікуванні завтрашнього дня, чи заробиш на квартиру, щоб по декілька разів перераховувати, бо підрахунок показує, що мій прибуток менше запланованих витрат. Як я хотів жити так, щоб я не відгадував ребус — а від чого треба відмовитися, щоб вкластися в свої прибутки!

Думаю, що заможна людина десь так і жила. Вже те, що ти можеш дозволити все, що необхідно, та ще залишається — от як я уявляв заможну людину. В моїй уяві існувала якась межа доходів, після якої твої статки росли, бо міг вже інвестувати, а додаткові кошти для мене значили додаткові прибутки. І чим більше вкладав, то більше й утримував.

Який же я був недосвідчений!

Думав, що багатство — вимірювалося в засобах виробництва, в капіталі, що працював.

Схоже я забіг наперед!

Прадід мій і справді був заможний, з’ясувалося, що в ставку, що влітку купався, то був його, з іншого боку його земель був другий, що вже на моє дитинство замулявся та вже не був ставком. Ліс в революцію 1917-20 років вирубали. Землі було багато, не думаю, що два спадкоємці, бабуся та її брат, розділився перейшли з багатіїв в інший статус, хоч середняків!

Як казав мій батько, що я маю талант красиво балакати, але і з таким талантом мені важко далі сказати, що відбулося!

З’ясувалося, що я не спостерігаю події якось відсторонено, з боку, а вселяюся в пращурів чоловічої статі. Тобто я був в тілі Дениса Стрільця, виходило, що я вже знав те, що він знав, тільки перемістившись машиною часу до певного часу коли він жив. Не знаю як воно працює, коли в один час живуть декілька чоловіків мого роду? Але тоді він був єдиним... Збрехав, був живий дід та його батько. Розберемося.

Я був настільки шокований, що й зараз без зайвого хвилювання не можу розповідати, а воно ж відомо, що емоції засліплюють розум!

Я практично перед смертю його помандрував в часі та взнав, що він закопав своє золото, що в нього було, в часи коли алкоголіки побігли грабувати в 1917 році таких, як мій прадід! Я впав, коли взнав скільки було закопано, мені, чи йому було важко дихати. Отут треба було починати про багатство, я був здивований, що зайві вкладання бувають, бо прибуток він має межу, оскільки я постійно не доотримував всього прибутку, бо не вистачало коштів то на, то інше, тому я так хибно думав. Та й землю не купиш одразу, то сьогодні не продається, а в певних період, коли скрутно стає, та й не за одну виручку з ярмарку, чи за рік, тут треба накопичувати. От Деніс і мав збереження!