4.2

Десь в 24.00 я подумав, що треба переключитися з цієї думки на іншу. Треба думати, про щось інше, що дозволить заснути! Тим більше, що Дімон запропонує чергову маячню!

Здавалося, що так все добре починалося, був слухняною дитиною, сам навчився читати, в школу пішов вже добре читав, спочатку книжки брав читати в шкільній бібліотеці, а потім вже ходив в міську.

Який же це був рік?

1995 рік. Я народився в Радянському Союзі, але його не пам’ятаю, вся моя свідомість була пов’язана з Незалежною Україною.

А потім якось моя вдача пішла до низу. Однокласники завжди визнавали, що я маю добрі математичні здібності. Якось вони мене делегували на математичну олімпіаду, на яку я так і не потрапив, бо завідувач дала вихідний, а вчителька математики визвірилася, що я прогуляв у неї так урок та не допустила до цього заходу. Але це так, нічого серйозного! Точні науки я завжди тягнув, тільки після того випадку я вже тягнув на 4, якось не напружувався. А фізика у мене скотилася до 4 в останнє півріччя навчання в школі. Завжди вчителька іноземної, та що російська, дивувалася моїм оцінкам, бо якось була ініціатором залишити мене на другий рік, от тоді вона й взнала, що історію я знав краще всіх в класі, за що отримав “поганяло” Гітлер. А ще на відмінно в мене була фізика, правда не настільки як історія, праця та фізкультура, за відсутність страху до неживої матерії, я не ламав інструмент, єдиний, що виконував домашні завдання з праці, крутився як сонечко на брусах і перелітав через “козла”. А так четвірку я мав по хімії, математиці, біології, малюванню. Забув, на відмінно я володів кресленням! А так, все інше я знав на 2, а це українська, російська, англійські мови, як і їх літератури, як і співи. Чогось Бог не дав талантів мені в гуманітарних науках.

Цікавий був рік 2004 — мені було 15, я ще вчився в останньому класі. Чи Помаранчева Революція змінила Україну, чи мені, і справді, треба було покидати школу, яка на мене тиснула невдачами, бо класний керівник у мене була та вчителька російської. Я легко поступив до коледжу.

Хоча під кінець семестру я відкладав свої курсові в 10 часів вечора, а при дипломній й не спав декілька ночей, коледж вважав вдалим періодом свого життя. Якось класний керівник, а вона викладала фізику, на своїй дисципліні задала контрольну, яку я єдиний з групи виконав. Пам’ятаю, як вона сказала, що з таким талантом як у мене рідко народжуються люди, та змусила перездати гуманітарні. Добре що ці науки були тільки на першому курсі! От то були часи — уявіть, гуманітарні науки другорядні! Як же я радів, що покинув школу як тільки можна було швидше.

Пам’ятаю, що з моїм поступанням до університету відбулася дуже важлива річ в державі — українці вибрали Януковича, що був реакцією на попередній уряд Ющенка-Тимошенко. Я здав іспити тільки на такий бал, що дозволяв тільки вчитися за гроші, що я повинен державі компенсувати витрати на моє навчання. Було купа різних варіантів: то одна організація платила один семестр, то дід дав свої дойчмарки, що заробив в ФРН, він розділив між всіма своїми нащадками, а я своєю долею заплати за навчання, а так все, що влітку заробляв, я віддавав вже університету. Тому й захотів мати диплом з відзнакою, чомусь вигадавши, що можуть перевести на бюджет. Але це було наївно, ну хто покине своє місце бюджетника, та й хто позбавиться “дійної корови” контрактника?! Правильно — ніхто! Бюджетники вчилися аби як, аби не вигнали — дискотеки, залицянням хлопців до дівчат, а дівчата “полювали” на хлопців, життя було не тільки навчанням наповнене. Не те, що я! Отут я у всій красі взнав як вчитися всю ніч! Як зараз пригадаю та не віриться — встаю у 6.00, ніч не сплю, зранку п’ю пепсі, аби не заснути на парах, вчуся до 22.00, падаю, вирубаюся, а наступної доби по новому колу, за дві доби поспавши 8 годин.

Я ще умудрився 2 роки поробити інженером-конструктором, правда, у мене була мінімалка, бо я ще нічого не вмів, поки в 2014, в лютому, Янукович не розстріляв на Майдані протестувальників. Якось мої невдачі я прив'язав до подій в Україні! Це у мене від діда, що підганяв дойчмарки. Якось перед смертю його понесло на розповіді про ФРН, з яких він приїхав до Радянського Союзу в 1947 року, коли нічого до того подібне й не вимовляв, а тут цілі історії з свого життя, спочатку в Германії, а потів в Західній Германії.

Дід дуже жалів, що повернувся на Батьківщину, казав, що як не допомагай своїм односельчанам, а такого життя, як у німців він не зміг спромогтися. Я не розумів такої дивної будови речення, казав, що він не відчував “поваги”. Ні, він виправляв, що “життя” правильніше.

- Що, німці багатше жили?

- Ні, дурень ти! Вони жили бідніше.

- Як це! От зараз вони живуть краще.

- Це зараз. А тоді Україна була для них благодатнішею. Вони довго жили по продовольчим карткам, голодували, поки в 45 році не зібрали перший врожай.

- А у нас?

- Країна, що перемогла, пухла від голоду в 46 і 47 році.

- А в чому краще було життя?

- В тому, що мені було комфортніше. Жили ми небагато, батьку треба було починати спочатку, заробити на житло, вивчити німецьку та заробити авторитет. А німці нашу родину чомусь любили, казали, що ми якісь неправильні росіяни. Батько бісився, казав, що ми українці, ми не росіяни. Любили мого батька місцеві, запрошували навипередки на роботу, платили не дуже багато, але у нього була постійно робота, та й з харчами ми не відчували проблеми. Я думав поступати до німецького університету.

- Діду, ти жартуєш, ти ж не маєш ніякої освіти!

- От тому й не треба було мені повертатися. Робив як віл на Україні , а всі шпірхали, саму важку та невдячну роботу давали мені, немов залишилися одні аферисти. А залишся, отримав би вищу освіту, от як ти! Хтозна як життя далі склалося б. І бабцю твою я не любив, хоча перша красуня була на селі, не раз за неї пики товкли. Це вона мене покохала, й батько її був радий її коханню, бо був з кулаків. Може в тебе складеться життя! Бо батько невідомо в кого вдався, як я заморився від його п’янства!