3.2

З’ясувалося, що машина часу жере колосальну кількість електроенергії, що 60 відсотків вартості складали якраз ці витрати. Потім йшла орендна плата за приміщення. Тому я й переніс машину в гараж, бо по-перше він охоронявся, а по-друге було моєю власністю, ще коли батько був живий, оформили на мене.

Іноді проста фраза “переніс машину в гараж” здається і дією простою, як фраза. Але насправді я пригадав слово “ад”, добре, що машини часу було дві — за якою працював я і, колись, ще директор. Нормальний робочий день з 8.00 до 17.00 я працював за однією, а другу перевозив і монтував після 17.00 до 20.00, от ті 3 години кожного дня й затягували страшенно час. Ні, можна було замовити вантажне таксі й перевести до гаражу, але демонтаж займав левову частку часу. Я просто ходив навколо та не міг зрозуміти де що роз’єднується, не забуваючи, що це відбувалося вечором, коли вже хотілося відпочивати, а не думати головою.

Отак, щось від’єднаю й одразу біжу до гаражу приєднувати, поки не забув, а поєднавши хвилювався, чи не зламав я щось, бо техніка за роки встигла фізично застаріти. Скільки ночей було зіпсовано хвилюваннями.

Та й вихідні були втрачені на перевіз.

Ці 3 місяці я ледве пережив, думав не витримаю, став дуже дратівливим від втоми. А ще другу машину перевозити!

Я місяць дав можливість собі відпочити. Бо за ці 3 місяці скільки було сварок вдома, що я нічого не допомагаю, що пропадаю на роботі. За місяць підтягнув домашню роботу й знов за перевіз другої.

Слав Богу це зайняло 2 місяці, хоч знав як розбирати!

“Знов стара пісня почалася” - подумалося мені! Знов працюю понаднормово, зарплатня на мінімалці, без відпусток й оплачуваних лікарняних.

Але через пів року у мене хоч зменшилися витрати на приміщення, я зміг збільшити виплати попередньому власнику бізнесу. Самою страшною виплатою була перший платіж, але все чесно — остаточна вартість плюс відсотки кожного місяця від невиплаченої вартості. Відсотки як в банку — середнє між відсотками за депозитом і кредитом, і не мені й не йому.

Чотири роки я виплачував йому вартість!

Свої 52 роки я святкував власником бізнесу.

Я сидів і підбивав підсумок свого життя й не радів. Школа залишила жахіття, що бува прокидався від переляку, що запізнююся на урок, забув які уроки, і, відповідно, не зробив домашнє завдання. Був технікум, 3 роки і 6 місяців успіху. І знов інститут, в який я зміг вступити підписавши контракт, що заплачу гроші за навчання. Думав, що отримаю диплом і з відчутним прибутком відіб’ю витрачені кошти, а вийшло, що марно перевів свої роки, як і гроші, бо все життя проробив, окрім 3 років, на мінімалку, для такого результату можна було не вчитися в технікумі й університеті. А ще — я більше заробив ворогів, ніж постійних клієнтів.

Уявіть ситуацію.

Приходить до мене “русский” і прохає дослідити його родовід. Все мені розповідає та розповідає, про свою бабусю з Ярославля, той, що входить до “Золотого кільця”, про свою велику “русскую культуру”. Ну ти такий: “Добре!” Записуєш все, що клієнт каже, а сам думаєш: “Чорт, це мені пертися до Росії, знімати готель, поки зробиш копії всіх його документів, чи відмовити?!” Але розповідаєш йому, що я буду їхати в архіви Росії, от якби в Україні, то це одна ціна. Клієнт: “Гімно, вопрос, заплачу!” Сидиш і думаєш про те, як не хочеться їхати далеко, чого українці не замовляють свій родовід, хоч би архіви в рідному місті, ні, тільки росіяни замовляють.

Він уходить, а ти в душі чортихаєшся, що щоб заробити на прожиття берешся за такі важкі замовлення.

А знаєте чим закінчується?

Він уходить, ти вмикаєш машину часу. Так, Росія, Сибір. Батько його Сибір. Але...

Хоч падай зі свого сідала!

Приперся з України, подався шукати більшого заробітку туди.

Ні, ти прешся до Росії, робиш копії документів, повертаєшся назад, телефонуєш клієнту.

І!

З перекошеним обличчям оплачує мій рахунок за те, що я показую, що й мати твоя, й батько українці, селяни. А далі вже не просить досліджувати, бо я його розчарував, напевно, очікував, що підтверджу його російське дворянство, яке він якось вигадав, хоч і чув батьків суржик, що так і не змогли вивчити російську. Та й я не проти, бо знаю, що покажу, бо вже подивися й знаю хто він насправді. Про діда “активіста”, що пнувся конать під “русського”, про прадіда, що воював з садибою панича, як пер вкрадене майно з будинку, про прапра... кріпака російського панича, а раніше гетьманського, а ще раніше польського, а там далі раб на рабу, що було яскравим моментом участь в якомусь повстанні, де в хаті з’являлося зі спаленої садиби того, проти кого це влаштовувалося.

Так ніколи не заробиш, хоч одного клієнта, щоб його очікування підтвердилися!

А то — у кого батько вибрався з України, у кого дід, чи прадід, чи так само по жіночій лінії! Як я радів коли мені дістався клієнт у кого само раніше пращур вибралися з України в 1725 році. А так хохол на хохлу! Я вже почав думати, що то вигадка ті росіяни! Повинен же хтось, хто винайшов російську, якою так мило розмовляти, а не на своїй рідній!

Отак я втрачав своїх клієнтів, я вже думав, чи не зайнятися підробкою документів, робити з учорашніх кріпаків дворян, ледве не князів!

Оце сидів і думав про подальше своє життя.

Вже про підробку я казав. Здавалося, що єдиний нормальний варіант, бо якось здавалося дивним, що у мене всі хохли і селяни-кріпаки, навіть немає козака, а у конкурентів як на картині — всі дворяни! Але це не робота, прослідкував до дідів і бабусь, а там вигадуй, що хочеш, аби клієнт платив гроші. Правді, це якось проти совісті!

Ще варіант — просто жити й жевріти як мені склалося, тихо так дожив до смерті та тихо помер. Був нікчемою та помер нікчемою! А? Думай, як жити за кошти які вже в 2 рази менше за теперішні, коли стукне 60.