Епілог

- Чарівно виглядаєш, - Тейн поправив квітку на мантії Шири, - як завжди.

- Ой, дивіться на нього, - пхикнув Шарнон, - майстер компліментів. Моя сестра схожа на крилату білку. У тебе якісь дивні вподобання, Тейн.

- Стулися, Шарнон, - відвісила йому запотиличника Шира, - сам-то ти схожий на жабу.

- Та годі вам, - посміхаючись, промовив Соран, - сьогодні особливий день. Можете хоча б сьогодні не сваритися?

- Ну тобі легко казати, - насупився Шарнон, - твоя сестра не зустрічається зі сприганом.

- Мій брат одружився з древньою, - розвів руками Соран, - і вона носить під серцем його дитя. Таке життя.

- Це не життя, - втрутилась у розмову Ельйо, - це любов. Безмежна і щира. Ясно вам?

- Ага, тільки не починай свої лекції, колишня принцесо, - усміхнувся кафо, - ми все пам’ятаємо.

- Агов, дітлахи, - у залу очікування увійшли Аспер та Іфалія, - готові? Сьогодні ваш день.

- Я так пишаюсь вами, - зі сльозами на очах промовила Іфалія гордо, - ви впорались із такою важкою програмою! Які ж ви молодці…

- Ви перші, хто зробив це, - посміхнувся Аспер, - є чим писатися, справді. Тут і зараз, на очах вчителів, батьків, ваших товаришів… ви станете дорослими.

- Тільки… - Соран сумно посміхнувся, - без неї цього б всього не було.

- Так, - кивнув Аспер, - не було… ну, що ж! Не будемо про сумне. Ходімо. Ми супроводжуватимемо вас. Приїхала сама принцеса Кая та генерал щита. Сьогоднішній день особливий.

Опівнічники вийшла в головну залу. Їх вітали бурхливими оплесками. Яскраві спалахи, іскри, вогники. Мить, якої вони чекали. Ціль, яку їм поставила вона. Рейна Леарлес. Рейна Коє. Вчителька з дивними методами навчання. Викладачка, що змусила їх побити вікна в аудиторії, побилась з іншим викладачем на їх очах, завжди лишала уїдливі коментарі для пані Фрей. Для кожного з них вона стала особливою. І цей день… яким би омріяним не був, але без неї, не відчувався повноцінним…

- Агов, Опівнічний факультет, - раптом почувся трохи насмішкуватий голос, - вмер хтось чи що? Веселіше!

Соран підвів очі. Срібне волосся, зухвала посмішка, бурштинові очі. А позаду – біла вовчиця та чорний пес. Вчитель Таск стояв поряд.

- Пані Рейно… але як?.. – видохнув лис, - як ви…

- Я ж дала вам обіцянку, - знизала плечами Рей, - так і будете там стовбичити?

І більше нічого не потрібно було говорити. Збивши кураторку з ніг, студенти плакали і сміялись водночас. І це були найтепліші обійми у світі…