Розділ 21. Тінь самої себе

- Нагайно, як наші справи? Наш гонець вже навідався до королівського палацу? – Ален стояв на палубі і дивився на Нефритову гавань.

- Так, пане Ален, - зміїна діва стояла трохи позаду і не зводила з нього очей, - ми сповістили королівський двір Фарлезу про своє прибуття.

- Щось цікаве відбувається?

- Сама лише метушня, - повела плечами Нагайна, - принцеса віддала наказ Білій вовчиці повернутися у Академію, а сама планувала навідатись туди пізніше. Однак, на ранок вона змінила своє рішення. У супроводі Вовчого загону вона покинула палац разом з генералом клинку та всевидячим генералом.

- А що наш друг?

- Вже вступив у гру.

- Зрозуміло. Що ж, це прекрасно.

- І все ж, пане Ален, - обережно промовила Нага, - я не довіряю йому.

- Тут мова не йде про довіру, Нагайно, - Ален обернувся до неї, - він переслідує власні цілі. І впевнений у своїх силах настільки, що це дозволяє йому недооцінювати нас. Це нам тільки на руку, тож можеш не хвилюватися. Чи ти сумніваєшся у моїх рішеннях?

- Ніколи не сумнівалась. Та все ж… пане Алене, дозвольте ще одне питання.

Ален кивнув.

- Наших сил достатньо, щоб зрівняти весь Фарлез із землею. Чому ми маємо вичікувати і йти на якісь переговори?! Ми можемо взяти те, що вам потрібно! Чому тоді?..

- Ти повторюєшся, Нага, - відмахнувся Ален, його хвіст нервово смикнувся, - я вже дав тобі відповідь на твоє запитання. Те, що я хочу, не можна взяти силою. Вона має прийти добровільно. І завдяки нашим маленьким таємним союзам ми створюємо всі належні для того умови. Вона прийде. І кожен отримає своє.

Нагайна мовчала. В очах її читались розчарування, збентеженість. Вона нервово прикушувала нижню губу, заламувала руки. Здавалось, Зміїна діва абсолютно не розділяє одержимості свого пана. Він це помітив.

- Не хвилюйся, Нагайно, - сказав він, - наш план не змінюється, він просто зазнав деяких змін. Ми створимо новий світ. Світ для нас, напівкровок. Зробимо це разом.

- Так, пане Ален, - вклонилась Нага, - як побажаєте.

***

Атмосфера у Академію була гнітюча. На жаль чи на щастя, торкнулося це лише кабінету ректора та Опівнічного факультету. Студенти продовжували відвідувати пари, вчителі викладати, адміністрація працювала майже у звичному режимі. З моменту повернення опівнічників до Лоу-Фа минуло три дні. Преподобний Бейланд повідомив, що прибув до Академії у справах і лишиться у її стінах на декілька днів. Як він сказав у їхню першу зустріч, у нього немає цілі вербувати генералів та тиснути на принцесу. Але він хотів би скористатися можливістю та познайомитись із принцесою ближче. Все ж таки, для нього було справою життя служіння божественній принцесі Каї і він не міг просто так проігнорувати її реінкарнацію.

Тому, останні три дні, поки студенти і Таск з Еліасом були на заняттях, Лейла проводила час разом із Преподобним і Кларою, яка супроводжувала її на кожну з цих зустрічей. Ойо-кішка всім своїм виглядом виказувала невдоволення даною ситуацією. Їй не подобалось ні те, що вона має бути за няньку принцесі, ні те, що свій час її примушують витрачати на зустрічі з Преподобним, який їй був явно не до вподоби. Еліасу і Таску це також не подобалось, тому вони завжди намагалися звільнитися раніше, аби лише бути поряд під час цих чаювань. Та варто їм було з’явитися, Бейланд дякував і йшов геть.

Та, власне, нічого особливого у цих зустрічах Лейла так і не помітила. Між ними були звичайні побутові діалоги у яких, здебільшого, говорив він. Розповідав про служіння, про ритуали, які вони проводили у храмах. Про те, як прихожани возносять молитви Каї. А ще про те, як вони десятки років збирали артефакти, письмена, манускрипти та книги, які були пов’язані з легендою про Каю та її генералів. Його було цікаво слухати і, що важливо, він нічого не просив, не вимагав і не пропонував. Та сьогодні все трохи змінилось.

- Ваша Високосте, - промовив Бейланд, відставивши порцелянову чашку з чаєм, - до мене дійшла інформація про те, що у своїх мандрах ви мали неприємний досвід спілкування з одним із загонів Білих плащів.

- Все вірно, - кивнула Лейла, початок розмови примусив її насторожитись, - вельми неприємний досвід.

- Хочу запевнити вас у тому, що всі винуватці покарані та понижені у своїх званнях.

Лейла лиш стримано кивнула. Вона не знала, якої реакції він очікує від неї. Цей чоловік справляв враження сильного лідера. Та чи справедливого? Цього вона не могла розгадати. Проте, попри його сонячну посмішку, добродушний вираз зморшкуватого обличчя, від нього віяло холодом. Коли він говорив, Лейла відчувала, немов її обвиває змій. Велетенський, слизький змій. Кожне його слово звучало впевнено, переконливо. Але чи варто було йому довіряти? До цього моменту він ні разу не піднімав цієї теми. Чому раптом зараз?

- Ваша Високосте, - продовжував Бейланд, - мені шкода, що вам довелось це пережити. Та я б хотів залагодити свою провину. Чи дозволите ви?

- Пробачення потрібно просити не у мене, а у Аспера та Сафії, - промовила Лейла, - саме вони постраждали найбільше.