Розділ 16. Обіцянки

- Такі справи, малеча, - завершила свою розповідь Рейна, плеснувши себе долонями по колінам.

У гостьовій кімнаті повисла така гнітюча тиша, що кураторка почала шукати поглядом підтримки у Таска та Еліаса. Загалом, їй довелось пояснити учням, що на Великий континент найближчим часом можуть прийти зміни. Пояснювати довелось стисло, не вдаючись до деталей. Розповідати дітям про смертельну небезпеку, яка насувається на Фарлез наче стихійна пожежа і може перекинутись на сусідні королівства, було важко. Важливо було не налякати, але донести головне: вони мають триматися разом, не лізти у неприємності і найголовніше, лишатися під захистом вчителів Академії та у межах її захисного бар’єру.

- Тобто… - нарешті порушив тишу Тейн, - цей Ален… хоче захопити Континент? Це вже більше нагадує легенду і пояснює пробудження генералів зараз.

- А ти як завжди розумник, - усміхнулась Рейна, - якщо коротко – так і є.

- То ми на порозі війни? – з острахом запитала Шира.

- Власне, Фарлез, - задумалась на мить Рей, - якщо зупинити Алена на самому початку його шляху, то до сусідніх королівств він не дійде.

- А якщо не зупинити? – серйозно запитав Шарнон.

- Все ще думаєш, що це була хороша ідея, розповідати їм? – покосився на Рей Еліас.

Рейна вже трохи сумнівалась. Вона дивилась на своїх студентів. Вони намагалися триматися гідно, але тремтіння у голосі видавало кожного. Ельйо нервово кусала нижню губу, очі Шири бігали у пошуках підтримки. Шарнон і Тейн глибоко занурились у власні думки. І лише Соран спокійно зітхнув.

- Я правильно зрозумів, що цей так званий Ален – напівкровка, який разом з такими ж напівкровками менше ніж за декілька місяців захопив владу в імперії Сін? – запитав він.

Кураторка кивнула.

- І він прибуде до Фарлеза для зустрічі з Її Високістю, принцесою Емілією? А до того часу ніхто напевно не знає, які цілі він переслідує? – продовжував розпитувати Соран.

- Власне, так, - відповів замість Рей Таск, - Ален, наче стихійне лихо. У нього є причини ненавидіти аристократію Фарлеза, зокрема адептів Білого храму. Але причин його раптового виходу на сцену у цьому спектаклі ніхто не знає. Чи то помста, чи просто акт безумства. У будь-якому випадку, Ален небезпечний. І ніхто не знає, що від нього чекати.

- Саме тому я і маю тимчасово вас покинути, - підвела підсумки Рейна, - у мене є певні… хмм… обов’язки. Поки я буду відсутня, ви повернетесь до Академії разом з іншими вчителями. Ситуація все ще незрозуміла, тому в продовжите своє навчання за планом. Всі рішення стосовно освітнього процесу надалі прийматиме ректор Лоу-Фа. На сьогоднішній день Академія все ще лишається найзахищенішим місцем на всьому Великому континенті. Але якщо ситуація стане неконтрольованою, адміністрація сповістить ваших батьків і, вірогідніше за все, ви будете відправлені додому, а навчання буде призупинене.

Вона окинула поглядом студентів. Соран все ще не зводив з неї очей, інші переглядались між собою. Рейна зітхнула.

- Я розповіла вам це не для того, аби налякати, - нарешті промовила вона, - точніше… так, ви налякані, я це бачу. Але лише так я можу пояснити, що я не кидаю вас. Ви – моя відповідальність. Я дала слово, що навчатиму вас і я своє слово стримаю. Просто зараз є дещо, що потребує моєї уваги. Є те, що я маю зробити. Щойно я покінчу з цими справами, я одразу повернусь. Що б не сталось, я до вас повернусь.

- Ви ж будете робити щось небезпечне, так? – тихо запитав Соран.

- Хто знає, - посміхнулась Рей, - поки що я просто навідаюсь до королівського палацу, а там видно буде.

- І ви повернетесь?

- Повернусь, - кивнула Рейна, - поки мене не буде, вас захищатимуть вчителі Таск, Аспер та Еліас. Пообіцяйте мені бути слухняними.

- А ви можете дещо нам пообіцяти? – лис піднявся зі свого місця, - всім нам дати обіцянку.

- Не забагато хочеш? – Рейна усміхнулась на бік, але голос її звучав все рівно тепло, - і що ж ви, шановне панство, хочете?

- Пообіцяйте, що самі видаватимете нам дипломи на випускному, - промовив Соран, - кожному. З ваших рук у наші руки.

Рейна завмерла. Це було звичайне прохання. Логічне, передбачуване. Вона ж куратор, звичайно, вона мала видавати їм дипломи. Це ж і так очевидно. Але у цей момент до неї прийшло розуміння, що вони все відчувають. І вони розуміли, що її робота за межами Академії смертельно небезпечна.

- То он воно що, - видихнула дівчина, - вас це бентежить?

- Обіцяйте! – вперто повторив Соран.

- Емм… - Рейна обернулась, шукаючи підтримки у Таска.

- Що? Обіцяй, - знизав той плечами, - у мене також є пару умов. Але малі налаштовані серйозно, тож хай виступають перші.

- Тц… ну гаразд, гаразд. Я обіцяю! З рук в руки! Сама видаватиму вам дипломи! Обіцяю!!! А тепер марш у ліжка! Ніч на дворі!

Студенти помітно оживилися, почали посміхатися. Коли вони розійшлись по кімнатах, у гостьовій лишились лише Рейна, Таск та Еліас. Атмосфера була так собі.

- Отже, ти як завжди вперлась рогом і будеш робити по-своєму, - порушив тишу Еліас, - дітей скидаєш на нас, Лейлу з її капризами на нас, а сама у палац, жити життя. Правильно?