Розділ 15. Хороша кураторка

Пари проходили відповідно до розкладу. У гуртожитку було спокійно і тихо. Навіть дивно, що нічого особливого не відбувалось. Опівнічники сиділи у гостьовій, хтось готувався до пар, хтось просто нудився.

- Я сподівався, тут буде цікавіше, - задумливо пробурмотів Шарнон, дивлячись у стелю.

- Ну вибач, - буркнула у відповідь Ельйо, - спригани ж на весь світ славляться саме своїми розвагами.

- У вас просто для всього є правила, - кафо перевів на неї погляд, - все по хвилинах розписано, купа вилок для всіх страв, пари якісь нудні у ваших вчителів… нуднооо…

- Шарнон, це називається дисципліна! – копнула його ногою Шира, - дисципліна! Це те, про що тобі ніколи не розповідали.

- А тобі, значить, розповідали?! – брат скоса глянув на неї.

- Дівчата від народження знають, що це таке, - втрутилась Ельйо, - це у вас все просто. Народився, меча у руки взяв і все, таткова гордість, мамина радість.

- Звучить так, ніби заздриш, - усміхнувся Шарнон.

- Навіть не приховую цього, - подала плечами дівчина.

- Дійсно, на наших плечах всього лише лежить відповідальність за честь роду, - пхикнув Тейн.

- От хто б казав, - скривилась сприганка, - Соран! А ти чому мовчиш? Куди дивишся?

- А?.. – лис відволікся від вікна, - я просто… пробачте, все прослухав.

- Ти якийсь тихий останні дні, - Ельйо підсіла до нього поближче, - все гаразд?

- Так, все нормально, - відповів Соран, - просто… пані Рейна. Її слова все не виходять у мене з голови.

- Ааа… - протягнула Ель.

У кімнаті повисла тиша. Декілька днів тому, Соран і Тейн, повертаючись з тренування, стали випадковими свідками скандалу між Лейлою Вогнекрилою та кураторкою Опівнічного факультету. Навіть з уривків цієї розмови було зрозуміло, що станеться щось погане. Але найбільше студентів лякав саме той факт, що кураторка планує їх покинути.

- Ми ж так і не поговорили з нею про це, - зітхнула Шира тихенько, - а що як вона більше не повернеться до нас?

- Вона так не вчинить! – випалила Ельйо.

- Але вона із самого початку не хотіла нас навчати… здається, вона казала, що посада кураторки – це покарання для неї, - промовив Шарнон, дивлячись у бік.

- Так-то воно так, - спробувала підвбрати слова Ель, - але вона нам пообіцяла! Що доведе навчання до кінця. Я вірю її слову!

- Але якщо сама принцеса наказала їй повернутися і очолити Вовчий загін, - рудий кафо почухав потилицю, - чи забажає вона повертатися до викладання?

- Я чув, що ректор планував передати свою посаду їй, якщо вона впорається з обовʼязками куратор, але пані Рейна не виглядає як та, хто добровільно сяде у ректорське крісло і потопатиме у купі паперової роботи, - зауважив Соран, - не схоже, що вона взагалі зацікавлена у цьому.

- Але вона не може нас покинути, - вперто продовжувала Ель, - Шира! Ну хоч ти їм скажи!

- Мені здається, що з минулого року пані Рейна стала до нас тепліше, - сказала кафо, - і мені хочеться вірити у те, що ми їй не байдужі. Але якщо це всього лише ілюзія? Якщо лише ми так вважаємо? Вона дорога нам, а ми для неї просто учні… тягар, який їй нав’язали? Що, як вона лише чекає можливості повернутися до звичного життя?

- Тц… - Ельйо закотила очі, - ви взагалі у неї не вірите?

- Ми так чи інакше не дізнаємось правди, поки не запитаємо, - підвів підсумки Соран, піднімаючись з крісла.

- Ти куди? – поглянув на нього Тейн.

- Хочу пройтись.

- Скласти компанію?

- Ні, я сам.

Він вийшов з гуртожитку і попрямував стежкою вздовж тонкого струмка. Навколо було тихо. Багато студентів та викладачів проходили повз, сад не був порожнім, але атмосфера тут була зовсім інакша, не така як у Лоу-Фа. Там на перервах і після пар завжди було шумно. Хтось сперечався, хтось сміявся, навіть викладачі могли собі дозволити голосно дискутувати. У академії Йорланд все було занадто правильно, суворо і навіть трохи безбарвно, попри яскраві квітучі сади. У своїх думках Соран не помітив, як зайшов у найвіддаленіший куточок саду. Тут, під тінню червоних кленів, він зупинився і закликав Каял.

- Виглядаєш сумним, - поглянула на нього кіцуне, - щось трапилось?

- Все думаю над тим, що почув декілька днів тому, - зізнався лис, - якщо вчитель дійсно…

- Соран, - Каял опустилась поряд із ним на траву, - чому б тобі не запитати?

- Я думав про це, але тоді доведеться зізнатися, що ми їх підслуховували, - усміхнувся хлопець.

- Ви випадково почули їхні крики. Вони так галасували, що їй було чутно навіть між простору, - позіхнула лисиця.

- І все ж таки…

- Ой, Соран, яка зустріч! – на стежці виникла Шарлотта, - а я все думаю, куди ти подівся. Чи не навмисно ти ігноруєш мене відколи ви прибули у академію?

Вона була не сама. Поряд стояло ще троє сприганів і сприганка. Свита місцевої шкільної королеви. Соран миттєво підскочив, Каял оскалила ікла.