Розділ 12. Вовки

- Трясця… - вилаялась Рейна, виповзаючи на берег з брудного струмка.

Скориставшись спалахом, вона кинулась до найближчої стічної канави. Теру вона відкликала миттєво, ще трохи – і їхній звʼязок з вовчицею міг обірватися. Коли ткачу не вистачає енергії, фамільяр втрачає контроль над власними силами. Тому так було безпечніше для них обох. Течія миттєво підхопила дівчину і нещадно жбурляючи її об дно і каміння понесла геть, подалі від площі. З останніх сил намагаючись втриматися у свідомості, Рейна вхопилась за якусь корягу та змусила себе підтягнутись до берега. Відкашлявшись, вона ніяк не могла зрозуміти, що за стійкий сморід висить у повітрі. Чи то стічні води, чи…

- Азір, це ще що таке?! – голос примусив дівчину напружитись.

- А щоб його! Біла вовчиця! – другий голос був більш спантеличений.

Рейна підняла погляд. Над нею стояло четверо сприганів. У руках вони тримали мідні курильниці з яких струменів їдкий зелений дим.

- Отруйний туман… - прошепотіла Рей.

- Її поранено. Доб’ємо і все! – один зі сприганів наставив на срібноволосу свій кинджал.

- Здурів?! Вона одна з генералів!

- Вона майже не рухається! Давай швидше!

- Я цього не робитиму!

- Чого на мене дивишся?! Я також!..

- А щоб вас… - прошипіла Рейна.

- Довго думаєте! – раптом повітря розсікло лезо.

Рейна від несподіванки прикрила очі, а коли розплющила – побачила над собою мерехтливі золоті крила. Вона знала, кому вони належать. У метушні чувся лише крик та лязгання металу. Сприган обернувся до неї та миттєво поклав обидві руки на її рану. Бліда шкіра миттєво обагрилась кров’ю.

- Паршиво виглядаєш, командире, - посміхнувся він, дивлячись на неї своїми золотими очима.

- Хел… - видихнула Рейна, - що ти тут…

- Все потім, - сприган допоміг їй піднятися, - трохи підлатав тебе, але в бій поки не лізь. Тримайся за мене.

Рейна на силу підвелась, спираючись на його плече. Двоє ойо, громіздкі і мускулисті, ведмідь та тигр, вже в’язали двох чорнокрилих сприганів. Одного ногою під водою утримувала жінка у срібних обладунках. Четвертого одним рухом вирубив Аспер. Коли найманців зв’язали та викинули на берег, срібна лицарка зняла свого шолома та обернулась до Рейни. Вона і двоє звіролюдів миттєво вклонилися.

- Раді бачити вас, командире! – гучно промовили вони.

- Вівіан, - радісно зітхнула Рей, - Руен, Сіраш! Що ви тут робите?

- Наказ її високості, - відповіла лицарка, - принцеса Емілія чекає на тебе. Вона наказала нам повернутися під твоє командування.

- Дід озвіріє, - тихенько собі усміхнулась Рей, - як ви тут мене знайшли?

- А, це було легко! Ми йшли за ним! – Сіраш махнув своєю смугастою когтистою лапою у сторону Аспера.

Той одразу ж наблизився до Рейни, але золотокрилий сприган не дав йому її торкнутися.

- Ти зникла і я пішов шукати, - сказав він, - не думав, що за мною хвіст. Твої друзі?

- Це Вовчий загін, Аспер, - промовила Рейна, - Вівіан Ескалотта, лицар її Величності, принцеси Емілії. Сіраш Фархат, з півдня Райкону, ти міг чути про нього, Сонячний тигр. А цей велетень – з півночі Райкону, Руен Дораль.

- Ну а я Хелісен з Будинку Вогнекрилих, той, хто подолав смерть, - грайливо підморгнув йому Хел.

- Родич нашої принцеси? – Аспера він взагалі не вразив.

- В якійсь мірі так, - проігнорував його випал Хел, - з побічної гілки клану, так би мовити.

- От і познайомились, - нетерпляче промовила Рейна, - що більш важливо! Ці покидьки розвіяли отруту! Від дією отруйної пряжі, вони планують вбити Таска, а Лейлу повернути у стан безумства і в усьому звинуватити.

- Хто на таке здатен?! І навіщо?! – спалахнув Аспер.

- Ну, тут варіант тільки один… - зітхнула Вівіан, - Хісея Вогнекрила. Впевнена, без її братика тут також не обійшлось.

- Але навіщо вона так з рідною дитиною?! – Аспер не міг ніяк цього прийняти.

- Я б могла сказати, що Хісея завжди слідувала правилам, ніколи не отримувала бажаного, жила лише за наказами інших і завжди отримувала жорсткі покарання за свої помилки. Таке життя зробило її нещасно, заздрісною і жалюгідною. Тому вона прагне відігратися на донці, знаючи, що її саму за помилку такого масштабу засудили б до смертної кари. Але простіше кажучи, вона просто озлоблене стерво, яке зараз має владу і не хоче її втрачати, - невдоволено пробурмотіла Рейна.

- У будь-якому випадку, нам потрібно цьому завадити, - задумливо промовив Хел.

- Потрібно зупинити випробування! – випалила Рей.

- Не встигнемо, - похмуро сказав Аспер, - коли я відправився на твої пошуки, вони вже майже пройшли лабіринт. Думаю, зараз вони у залі спогадів.

- Якщо це так, то виривати їх з ілюзії неможна ні в якому разі, сама знаєш, - Хел подивився на чорнокрилих, - єдине, що ми зараз можемо зробити – це доправити цих кренделів до старійшини. Навряд вони говоритимуть, але вже сам факт їхньої присутності у Катакомбах буде важливим доказом порушення процедуру випробування.