Розділ 9. Вища школа бойової магії Йорланд

Студенти були однозначно схвильовані поїздкою в Шайлон. Це був перший їх досвід навчання за обміном. На світанку вони вже очікували на першому поверсі гуртожитку, доки спустяться викладачі. Рейна взагалі не розділяла їх ентузіазму, але старалась цього не виказувати.

Зранку вона ще раз представила студентам нових викладачів. Сафію, яка повинна була навчати їх мистецтву травознавства, і Аспера, який в цьому семестрі буде навчати їх володінню холодною зброєю. Також вона пояснила, що їхня група проводить пані Лейлу Вогнекрилу до її рідного дому. Так, оскільки всі вони студенти Опівнічного факультету і навчаються за спец програмою, охорона їх не супроводжуватиме і в разі небезпеки їм належить постояти за себе своїми силами. Цю новину студенти сприйняли з надзвичайним захопленням, чого не скажеш про Дару та Віа, які прийшли проводити своїх товаришів.

Як зауважила Рейна, обидві сестри значно змінилися за літо. Їх мова стала більш чемною, у них поменшало гонору і обидві вони по-справжньому потеплішали. Те саме вона могла сказати і про Ельйо та Тейна. З моменту повернення спадкоємиці Вогнекрилих, Ельйо значно повеселішала. Наче вона відчувала, що ще трохи і цей кошмар із коронацією скінчиться. По її вигляду можна було легко прочитати, що вона дуже хоче, щоб Лейла повернулася на своє законне місце спадкоємиці Шайлона. Тейн, який тепер без сорому активно залицявся до Шири, також здавався зовсім іншим. На першому році навчання це був похмурий, мовчазний хлопець, який майже не демонстрував свої справжні емоції. Він хвилювався, як на нього подивляться і що про нього скажуть інші. Звичайно, він все ще був досить чемним і стриманим, але вже виглядав набагато сміливіше, ніж раніше.

Такі самі метаморфози сталися і з іншими. У Сорана, наприклад, змінився погляд. Особливо це стало помітно, коли він уперше побачив у гуртожитку свого брата. Він не кинувся до нього в обійми, а лише сухо привітав кивком. Діалоги їх були короткими, переважно ініціатором цих діалогів був сам Аспер. Рейна поки що не розібралася, що між цими двома сталося. З іншого боку, Соран теж трохи посміливішав. Він часто почав викликати Каял, тренувався разом із нею. Поки що йому було далеко до концентрації справжнього бойового ткача, але юнак старався. Шира і Шарнон були такими ж гучними. Постійно голосно сперечалися. Але при цьому навчилися швидко концентруватися на потокових справах, стали серйознішими і здавалися більш зрілими

Дивлячись на них, Рейна думала про те, наскільки сама вона змінилася за весь цей час. Якби зараз її наздогнав Вовчий загін, впізнали б вони її? Прийняли б таку, якою вона стала чи вона зовсім не змінилася? Чи зможе вона далі бути такою ж холоднокровною вбивцею, як раніше? І чи віддадуть їй ще раз наказ когось вбити? Чи виконає вона його так само беззаперечно, як і раніше? Одне вона знала точно. Вбивати вона не боїться. Як і раніше її не лякає факт того, що вона може забрати у когось життя.

Вже на під'їзді до воріт до Йорланду Рейна знову повернулася до реальності. Точніше, її повернула в реальність група вершників, що наближалася. В одному з них Рей впізнала Ванессу, двоє були їй не знайомі. Рей жестом наказала всім зупинити карети та коней. І, пришпоривши свого коня, поїхала на зустріч групі. Як тільки вони наблизилися, сприган, який очолював групу, відразу заговорив.

- Ви - куратор Опівнічного факультету, Рейна Леарлес?

- Все вірно, - кивнула вона, - чим завдячуємо такій урочистій зустрічі?

- Пані Леарлес, - сприган говорив здавлено, - боюся, я змушений просити вас проїхати з нами негайно.

- Що відбувається? - Рейна підняла брову, - я супроводжую студентів. Якщо ваше прохання не стосується програми обміну, я змушена вам відмовити.

Спригани були відомі як горда раса. Порівняно з іншими, вони були бездоганні. Пунктуальні, чемні, дотримувалися етикету і не припускалися помилок, а якщо таке й траплялося – цьому не надавалось розголосу і винного завжди було покарано. Для спригана визнати помилку чи власну невдачу було рівносильно краху його гордості. І саме ці емоції можна було прочитати на обличчях трійці, що зустрічала Рейну.

- Так у чому справа? - перепитала Рей, після тривалого мовчання.

- Пані Леарлес... - заговорила друга сприганша, - в адміністрації припустилися помилки. Ми чекали на вас ще вчора. Студентам було обіцяно, що ви проведете лекцію. Тому вас додали в розклад і лекція ось-ось почнеться.

- Так скажіть студентам, що накосячили, - хмикнула Рей, - я втомилася з дороги. І хотіла хоч би прийняти ванну.

- Ми не можемо.

- І чому ж?

- Пані Леарлес, - майже шипів сприган, - я змушений просити вас пройти...

- …за вами негайно, - повторила Рейна, - я це ніби й з першого разу почула. Ось тільки не почула відповіді на своє запитання. У чому проблема сказати студентам, що ви припустилися помилки в розкладі? І що лекції розпочнуться завтра.

- В ім'я Каї, Леарлес, - нарешті заговорила Ванесса, - чи тобі не знати, чому ми не можемо так вчинити?! Ти чудово знаєш звичаї сприганської держави. Викладачі, адміністрація школи… ми не можемо втрачати свого авторитету в очах наших студентів. Ми не допускаємо помилок. І це та істина, яку мають пам'ятати студенти завжди.

- Тобто, я маю пожертвувати своїм відпочинком, бо вам, крилатим, складно визнати свою помилку?

- Пані Леарлес, - жінка сприган спішилася і стала перед конем Рей, - я дуже прошу вас...