Розділ 6. Фестиваль чотирьох генералів

Коні породи сефалія вражали своєю красою. Вони були великими, м’язистими, їхні гриви та хвости були подібні до шовку. А забарвлення могло бути найнепередбачуванішим. У Фарлезі коні цієї породи могли належати лише дворянам, військовим із високим званням, а також елітному навчальному закладу – Академії Лоу-Фа. Вони витривалі, сильні, вірні, а ще їхній цикл життя дорівнює циклу життя господаря, така от особливість.

Рейні, як спадкоємиці дворянського роду, лоша сефалії подарували на десятий день народження. Коні цієї породи відрізняються буйною вдачею. Для військових вони проходять особливе тренування. Але якщо хочеш такого скакуна не просто як подарунок, а як вірного бойового товариша – його треба було тренувати мало не від народження. І тренувати має сам господар. І батько Рейни вирішив, що дочка впорається із цим. Через сотню падінь, сотню порваного та забрудненого одягу, сефалія підкорився.

Рейна назвала жеребця Звіром. Шерсть Звіра була кольору воронячого крила, на правому боці у нього був розсип сріблястих цяток, немов зірок. А в шовкових гриві та хвості поблискували сріблясті локони. Жеребець був схожий на зоряне небо, темне, але таке прекрасне. У бою Звір не раз рятував Рейну, не один раз вони тікали від переслідувань. Тому, коли дівчині наказали залишити жеребця в трактирній стайні на час пошуків четвертого генерала, вона довго не погоджувалась. Однак, довелося визнати, що їхня компанія і так привертала до себе нездорову увагу. А три величезні сефалії на чолі зі Звіром так і взагалі не залишилися б непоміченими. І ось через стільки часу, Рейна та Звір возз'єдналися. Нарешті Біла вовчиця гордо сиділа в сідлі. Кінь, ніби відчуваючи настрій господині завзято цокав копитами.

Рейна та її невеликий загін продовжили свій шлях. Звичайно, довелося почекати кілька днів, поки Аспер зможе ходити. Повільно і з частими зупинками, але вони все ж таки повернулися в трактир, де залишили коней. І тут вони зіткнулися з першою неприємністю. Коней було лише три. Лейла невпевнено трималася в сідлі, тому весь час їхала разом з Еліасом. Сафію довелося посадити з Таском, чому не дуже радий був його вогненний Вір. Разом із Рейною довелося їхати Асперу. Звір не дуже привітно прийняв незнайомця, але під пильним поглядом господині припинив пирхати. Після цього подорож стала набагато швидше та комфортніше. І так за кілька днів компанія досягла Віртена, столиці Райкон.

Віртен був переповнений. Місцеві, туристи, торговці, артисти, ткачі. Було так багато народу, що вільного заїжджого двору було не знайти. Майже на околиці міста Рейні та її товаришам вдалося знайти корчму з єдиною вільною кімнатою. За півціни господиня видала їм кілька зайвих матраців і ковдр, щоб хлопці могли лягти спати хоч на підлозі.

- Навіщо ми тут? - спитав Аспер, коли господиня заїжджого двору покинула кімнату, - я думав, ми повертаємось до Академії.

- У нас ще є час, - ухильно відповіла Рейна, - поспішаєш чи що?

- Рейна хотіла подивитись феєрверк, - посміхнулася Лейла.

- Що? - Аспер дивився на Рейну, яка повернулася до всіх спиною і вдавала, що нікого не чує, - вона-то?

- Щось не так? – примружився Таск.

- Та ні, нічого такого, - похитав головою лис, його вуха смикнулися, - просто здивувався.

- Сьогодні останній день фестивалю Чотирьох генералів, - сказав Еліас, - гадаю, ми заслужили на цей маленький відпочинок. Як-не-як, а ми витратили все літо на твої пошуки. Отже, дозволь нам таку слабкість.

***

Можливо, хтось подумає, який сенс у тому, щоби пропустити всі фестивальні дні і з'явиться лише на завершальний? А я відповім: останній день фестивалю Чотирьох генералів – найграндіозніший із усіх фестивальних днів. Адже саме цього дня всіма вулицями міста проходила Квіткова хода. Сім десятки артистів у яскравих традиційних вбраннях чотирьох народів, що супроводжуються майстерними ткачами-ілюзіоністами, йшли по всьому місту під блиск іскор та дощі із пелюсток гліцинії. Лише в останній день на головній площі служниці храмів танцювали церемоніальні танці з червоними стрічками та строкатими віялами. І лише в останній день на закриття фестивалю в небо запускалися десятки феєрверків.

Еліас і Таск чекали на дівчат біля воріт, які вели на головну площу. Навколо грала музика, десятки різних ароматів змішалося в повітрі. Пахло солодощами та соусами, смаженим м'ясом та рибою, горіхами, квітами, парфумами. Все, що було на площі, створювало чарівну фестивальну атмосферу. Дівчата та юнаки у традиційному вбранні всіх чотирьох рас, декорації, сувенірні лавки. Все іскрилося, сяяло, звучало.

Спригана та напівкровку так само змусили переодягнутися. І чинити опір дівочому докірливому погляду було марно. Та й сенс? У кожному готелі, в кожному заїжджому дворі можна було вбратися. Еліас, який уже не приховував свої справжні крила і так збирав на себе занадто багато поглядів. Але він обрав традиційне фестивальне вбрання кафо. На ньому були штани пісочного кольору з широким червоним поясом, розшитим золотими нитками, простора біла сорочка та накидка, зшита з трьох полотен різного кольору – зеленого, червоного та жовтого. На спригані красувалося чорне кімоно, підв'язане білим поясом з чорними тонкими візерунками. У його волоссі був пов'язаний білий шнурок з одним сріблястим пером і трьома чорними намистинами. І тепер вони чекали, коли вберуться Лейла та Рейна.

Еліас помітив дівчат першим. Він штовхнув спригана в бік, Таск підняв голову і завмер. Лейла, розпустивши свої крила, крокувала, грайливо виляючи стегнами і збираючи на себе всі погляди. На ній було традиційне фестивальне кімоно сприганів, ніжного рожевого кольору, на якому були вимальовані білі пишні квіти з не менш витонченим зеленим листям. Широкий пояс був пов'язаний за всіма правилами, поверх грудей, із широким бантом на спині. Своє персикове волосся Лейла зібрала в тугий пучок, прикрашений шпилькою з такими ж білими квітами, як і на її кімоно. Це була неймовірної краси дівчина, справжня дворянка, за руку і серце якої погодився б боротися будь-хто. Але зараз якщо всі й звертали увагу на Лейлу, то їх погляд лише ковзав. І зупинявся на Рейні. На ній була легка біла сукня, що оголювала ключиці і спину, мала розріз на стегні. Підв'язане воно було червоним поясом. Білий вовчий хвіст майже зливався з ніжною, майже невагомою тканиною. Під вовчими вухами були шпильки з червоними квітами. А на руках її були тонкі кільця браслетів кольору крові та срібла. Все за традиціями ойо. Сріблясте волосся було зібране в традиційну зачіску древніх: високий пишний хвіст з декількома заплетеними до нього тонкими косами, в які впліталися найтонші нитки намистин. Поки вони йшли стежкою до воріт, до них встигло підійти кілька чоловіків і запропонували супроводити їх. І Таск, що спочатку схопився їм на зустріч, не міг і зрушити з місця. На зустріч йому йшла зовсім інша Рейна. Жіноча, витончена і… бажана?