Розділ 5. Рішення

Після того, як пожежа була загашена Еліасом та Таском за допомогою пряжі води та льоду, було прийнято стратегічне рішення залишити місце події якнайшвидше. Дим могли помітити, а зайві свідки тут були б зовсім не доречні. Рейна йшла попереду, розчищаючи дорогу від чагарників дикої ожини. Довелося йти в глиб лісу, подалі від будь-яких стежок, на яких могли зустрітися випадкові мандрівники, мисливці чи збирачі трав. Загалом, йти довелося далеко, але дуже швидко. Аспер був у жахливому стані, а Сафія, хоч і не була серйозно поранена, ледь трималась у свідомості.

Через деякий час вони таки вийшли на невелику галявину, оточену колючими чагарниками. Поруч біг чистий лісовий струмок. Там і розпалили багаття, трохи віддалік поставили намети. І поки цим займалися Еліас і Таск, Лейла приводила до тями Сафію, а Рейна - латала Аспера. Сприганці довелося згадати все, що вона знає про цілющу пряжу. Сафія вся була в подряпинах, у неї була розбита нижня губа. До того ж, вона була дуже налякана.

Щодо Аспера, у нього було зламано два ребра, вивихнута рука, а рана від меча сильно кровоточила. І якби не було поруч Рейни, він, найімовірніше, помер би. Вважалося, що Вовчий загін непереможний лише тому, що воїни в ньому неймовірно сильні, і їх не можна поранити. Але то була не зовсім правда. Кров у вовчих була така ж червона. Та був на полі бою при них цілитель, який міг відновити сили та залатати рани на ходу. У нього вчилася і Рейна. Цілителем вона, звичайно ж, не стала. Але зупинити кровотечу, зашити краї небезпечної рани і полагодити кістки цілком могла, нехай і не так швидко. На Аспера у неї пішло декілька годин. За цей час Лейла приспала Сафію, щоб та трохи відпочила і прийшла до тями. Еліас зварганив гарячої їжі, а Таск поставив усі намети. Рейна впала прямо на траву.

- Як він? – тихо спитала Лейла, щоб не розбудити Сафію.

- Ну, так собі, - зізналася Рейна, - рану я зашила, кістки відновила. Але він втратив багато крові. Не знаю, як воно далі буде…

- Виходить, все залежить від його живучості, - усміхнувся Таск, - ішак. Послухався б…

- Таск, - осік його Еліас, кивнувши на Сафію.

- Я ось що думаю, - Лейла підсіла до спригана ближче, - ми це обговорювати не будемо.

- Добре подумала, - сказала Рейна, помітивши цей її жест.

- Так чи інакше, - після незручної паузи сказав Еліас, - ми не можемо поки що нікуди рухатися.

- Так, із цими двома ми далеко не зайдемо, - кивнула Рейна.

- І кинути їх тут не можна, - впевнено сказала Лейла.

- А шкода, - в один голос сказали Рейна і Таск і відразу затнулися, переглянувшись.

До заходу сонця все було тихо. Таск метав клинки в стовбур сухого дерева, Еліас і Рейна рубилися на мечах, по черзі перемагаючи та програючи один одному. Лейла намагалася здаватися корисною, помила в струмку їхній дорожній посуд, назбирала ще хмизу для багаття, принесла води. Все це не було потрібно, але вона дуже старалася. Коли сонце покотилося за обрій, Рейна підійшла до Аспера, щоб змінити йому пов'язки. Коли руки торкнулися його тіла, хлопець розплющив очі.

- О, оклемався, - усміхнулася дівчина, - чуєш, потерпілий, кінцівки відчуваєш?

Аспер поворухнув пальцями спочатку на лівій руці, потім на правій. Потім так само мляво спробував поворухнути ногами. Вийшло в нього так собі, але вийшло.

- Так, функціонуєш, - кивнула Рей схвально, - ну, ти вже вибачай, я тут трохи до тебе доторкнуся.

Поки Рейна міняла пов'язки, Аспер озирався.

- Де... Сафія?..

- Спить вона, - відповіла Рей, - ціла і неушкоджена. Обличчя підлікували, синці прибрали. Спить гарна-ошатна.

- Я не зміг, - на видиху сказав лис, білі вуха опустились.

- Пфф ... - Рейна закотила очі, - а хто б зміг? Їх було п'ятеро, ти один. До того ж захищати когось – це не те саме, що просто битися. Ще та морока.

- Вони так несподівано... а Сафія, вона...

- Вона в порядку, - обірвала його Рей, - так, налякана, виснажена. Але Лейла про неї подбала.

- Я облажався…

- Ще й як, - нещадно погодилася Рейна, - ти прийняв рішення. І тепер маєш справу із наслідками. До речі, тебе попередили. І я, і Таск.

Коли дівчина завершила перев'язувати ойо, вона принесла йому чашку з червоним напоєм, допомогла підвестися і піднесла чашку до рота хлопця.

- Що це?

- Ліки, - похмуро сказала Рей, - ну серйозно, якби я хотіла тебе вбити, то просто б залишила там стікати кров'ю. Пий давай.

Лис ледве ковтнув дивне варево і скривився. На смак воно було не найприємнішим.

- Загалом, кістки твої цілі, рану залатала, - сказала дівчина, відставивши чашку, - пару днів відлежишся і будеш в нормі, сподіваюся. На повну силу битися не зможеш, мабуть, близько місяця, але це не точно, я не знаю твого потенціалу.

- Дякую… - Аспер трохи помовчав, а потім спитав, - а що далі?

- А мені звідки знати? - здивувалася Рейна, - пару днів побудемо з вами, поки ти не зможеш нормально ходити. А потім розпрощаємось. Ми вам не няньки, не охоронці.