31.5

Щур розвернувся під курткою, його хвіст потрапив на смужку голої спини між джинсами і светром, що виліз зі штанів. Стало лоскотно, і Юлка почала обсмикувати одяг. Тварина тулилася до неї як приклеєна, дряпала і колола вусами, завдаючи відчутних незручностей, але викидати її в такий момент здавалося жорстокістю.

– Я найперша зіткнулася з паралельним світом. – Перебільшення, та хто ж перевірятиме? – Я переконала мою альтернативну версію не шукати втіху в спогляданні нашої тоді ще майже нормальної реальності, а боротися за своє справжнє життя! А ще я проклинатиму вас довіку, але спокійно, ви ж постараєтеся, щоб це тривало недовго.

– Тобто твоя цінність полягає у твоєму божевіллі? – сухо запитав сірий, розгладжуючи недолугими трипалими кінцівками з роздутими суглобами важкі складки на голові, що збирались як у індика, але не опадали самі собою навіть коли він дувся. – Жодна істота не може відштовхнути себе, хай навіть альтернативну версію. Це протиприродно. Порушує внутрішню рівновагу. Двоє – це подвійна сила, удача, стабільність і тяглість до ідеалу. Неможливо відмовитися від себе.

– Можна, якщо поважати іншу людину й не вважати її своїм продовженням чи своєю власністю, – палко заперечила Юлка. – Можна, якщо не хотіти привласнити чуже життя. Можна, якщо маєш хоч трохи совісті, яка обов’язково ввімкнеться після початкової допитливості. Можна, якщо не згоден зі своїм альтер-его. Можна, якщо цінуєш своє життя. Можна, якщо за місяць тобі треба з нуля підготувати чотири курсові й статтю про орхідеї in vitro!

Пика схвильовано заколихалась на короткій шиї, обмотаній шарфиком з металевими блискітками.

– Маячня.

– Якби ті програми спостереження вищих розумів працювали досі, вони б показали, що кількість людей, яким сподобалась альтернатива, мізерна й не йде в жодне порівняння з кількістю людей, яким просто було цікаво глянути, що там, у напівгалюцинації, яка так відрізняється від звичного набридлого маршруту дім-робота!

– Дурниці.

– Але програма не працює, тому що все вирішено й без неї – гнула своє Юлка, втративши хоч якусь надію на принаймні діалог. – І щось мені підказує, що оця колотнеча з колапсом реальностей, якою ви не дуже-то й цікавитеся, просто надуманий привід розібратися із Землею раз і назавжди. Чому? Чим ми вас так допекли? В нас нема магії, нема технологій! Ми не ліземо у вашу трикляту туманність, з нас вистачає своїх проблем, приземлених, метушливих, часом абсурдних. Ми навіть не знаємо про ваше існування, але все одно заважаємо!

Сірий обвів кінцівкою шатл, вказав на кожного по черзі й затримав палець на обскубаній істоті з бункера, яка бурмотіла щось собі під ніс.

– Ви надто різні, – оголосив звинувачувальним тоном, наче це все пояснювало і відкидало подальші запитання.

– Ще б пак, нас вісім мільярдів, якщо не більше! – Юлка за звичкою потяглась до телефона, щоб перевірити, але з досадою згадала, що не має засобів для підтвердження своєї аргументації. Та й чи не все одно? Сірі не чекали вмовлянь, вони взагалі не цікавилися найбазовішими речами. – Ми не можемо бути близнюками! На моєму поверсі живуть люди трьох рас, п’яти віросповідань і десяти політичних вподобань!

– Саме так. – Від одночасного кивка усіх на екрані могло б захитати. – Різні культури, раси, минуле, взаємодії, лідери, ідеологія, релігія, розвиток… Це непередбачувано, а тому небезпечно.

– Покажіть мені планету, де такого нема!

Стас знічено кашлянув, Петрик теж закашлялася.

Сірий склав трипалі руки на тулубі й почав ходити туди-сюди, його команда слідкувала за ним плавними поворотами голови і випускала чорні кілечка диму.

– Дурна наївна дитино… Як гадаєш, чому до вас лізуть усякі маргінали, яким не знайшлося місця у власному суспільстві?

– Тому що в нас знайдеться місце всім?

– Нарешті слушна думка! А тепер розвинь її трохи далі.

Юлка не зрозуміла запиту.

– Вам не подобається, що ми не вишукуємо інопланетян і іншосвітян, щоб страчувати в кращих традиціях інквізиції? – припустила з сумнівом.

– Використання слів поза контекстом не робить тобі честі, однак я відповім. Нам не подобається новий лад.

– Якби ми вбивали чужинців, то ви б не хотіли нас знищити?!

Екрани блимнули, підкоригували зображення, додали чіткості і яскравості на максимум, перетворили сірих на карикатурні фігури, але нікому не було смішно.

– О, яка нестерпна тупість… Брудна дитино, якби ви не змішували чужинців, то ми не звертали б уваги на ваше примітивне існування.

– Хочете сказати, що ви вірите в біолабораторії, де силою утримують позаземні раси і влаштовують міжвидове схрещування?!

– Ми нікого не утримуємо і не схрещуємо, – швидко запевнив Андрій Петрович, що за кольором мало відрізнявся від створінь з туманності Кальмарів. – Ніколи такого не було, хіба що за попередників, але нам про це нічого не відомо.

– Я хочу сказати, що твій рівень інтелекту занизький навіть для землян, – презирливо відрубав сірий, повністю ігноруючи вченого. – Ваша далека від магії і сучасних технологій Земля збирає і об’єднує істот, які за нормальних обставин ніколи не перетинаються. Пустозем’я живе за рахунок магії і повністю зневажає технології. Рептиліон ніколи не знав магії, зате розвинув технології, від яких не відмовилися б і ми. На Землі вони взаємодіють, і наслідки можуть бути непередбачувані.