31.4

– Тобто ви – ті самі турнуті, але в масштабах Всесвіту? – запитала Юлка, не в змозі стримати тремтіння в кінцівках. – І якби на Землі випробували не тільки антиядерну, а й антикометну вакцину, Всесвіт очистився б від вас?

– Ти проживеш найдовше з усіх землян, – зловісно пообіцяла скривлена пика. – Достатньо довго, щоб вивчити важливий урок! А хто такі турнуті?

Юлка підтягла рукав, вказала на темні шрами як від опіків, що вже навіть не свербіли, натомість забруднилися кров’ю з проколотої долоні, яка чомусь розпливлася насамперед по лініях і додала кілька балів до загального моторошного враження.

– Бачите?

Сірий подивився уважно, але не проявив зацікавленості.

– Дурна неслухняна дитина з брудними руками. Чого ти добиваєшся? Уваги?

– То ви навіть не розумієте, що відбувається на Землі, але все одно прагнете її знищити?! – вразилася Юлка від несподіваного відкриття. – Ви не знаєте, хто ми, хто я, хто такі турнуті, чому падали метеорити…

– Пустозем’я, – обірвав сірий. – Запит вищих розумів. Марна спроба заблокувати проблему. Стало тільки гірше.

– Астероїди…

– Несанкціонована і неефективна акція, штраф і конфіскація.

– Комета…

– Абсолютно законне і максимально природне рішення для загального спокою і безпеки.

– Ви беземпатичний виродок!

Сіра пика немов розпливлася, стала ширшою і округлішою, додала трішки фіолетового відтінку і нових бородавок.

– Дякую за комплімент. Не очікував, що хтось не з дружнього регіону так високо оцінить мою роботу на посаді верховного магрегулятора. Тепер і мені цікаво, хто ж ти, нахабна дитино, і чому розмахуєш брудними руками? Ці знаки на тобі мають якесь певне значення для твоєї вимираючої культури?

Можливо, це був сарказм. Можливо, збій перекладу. Можливо, сірі справді вважали емпатію злом. Юлці було байдуже. Для цих істот все, що відбувалося, не надто вибивалося зі звичного порядку речей. Вони могутні, вони відчули натяк на загрозу своєму безтурботному існуванню, вони почали вирішувати проблему нормальним для них методом – тотальним знищенням тих, хто не завдасть удару у відповідь і навіть не має шансів себе захистити. Нащо розбиратися, що десь там діється і як із цим впоратися? Нема людей – нема проблем!

– Якби на місці землян були рептилоїди, ви б теж послали комету?

У сірого засмикалися ті мутні кульки посеред пики, які Юлка вважала очима, і стиснулася вузька дірка під ними, що могла б виконувати роль другого рота, якби рухалася в такт словам під час мовлення.

– Яке ж дурне питання… Ми б послали сотні комет!

– Брехня. Ви б знайшли сотні пояснень, чому рептилоїди не загроза, чому їх не треба чіпати, чому все вляжеться саме собою, причому серед цих пояснень не було б жодної згадки про їхні торпеди. Так само ви не чіпали б Пустозем’я і Плоскоземелля!

– Емм… – На пиці додалося трохи жовтуватого кольору, особливо в нижній частині, й вона стала немов покрита старими синцями. – Років сто тому ми випарували половину Плоскоземелля. Чому б це ми не чіпали їх тепер? Примітивний світ, не зміг розвинутися ні технічно, ні магічно, хоча мав потенціал, справді мав… Агресивні дикуни.

– Не встиг, – з натиском виправила Юлка, відчуваючи, що ледь тримається, та й то за рахунок того, що сірих не було тут наживо, а кидатися важкими предметами в екран заважали ремені безпеки і брак, власне, важких предметів.

– Що?

– Не встиг розвинутися через вас!

Панелі задрижали від деренчання, впізнати в якому сміх розумноі істоти було досить важко.

– Не встиг стати небезпечним, – охоче погодився сірий, світліючи до початкового стану. Інші сірі відступили ще далі від камер і остаточно перетворилися на декорацію. Вони не говорили поміж собою, а мовчки витріщалися на головного і злагоджено кивали в потрібних місцях. – Не встиг напасти на твою дорогоцінну Землю. Ми подарували вам аж сто років життя, а подяки, мабуть, не дочекаємося.

В Юлки перехопило подих від немислимого цинізму і нахабства. Вона уявлення не мала, що таке Плоскоземелля, але розуміла: наступного разу в історії сірих про попереджену небезпеку і врятований світ буде фігурувати Земля.

– Моя бабуся винайшла ваші кораблі! В цьому стільки ж правди, скільки й у ваших словах, тож чекаю подяк!

Пика чи не вперше широко відкрила отвір, що займав місце гіпотетичного запасного рота, і видула кілька темних кружалець як із люльки.

– Обов’язково, але трохи пізніше, коли наблизиться комета, – пообіцяла зловісно. – А зараз повернімося до невирішеного питання. Яке твоє значення?