30.5

– Не проти? – Рептилоїд вихопив з її кармана свій власний телефон, про який Юлка встигла забути. – Хочу переконатися, бо це ні в які ворота не лізе.

Антон зверхньо хмикнув і знову опустив погляд на дрібний шрифт і піктограми незавантажених картинок.

– Якраз-таки лізе, – кинув із гіркотою. – Це ж відповідь на питання, якого біса ми тут опинилися. Не казочки про тутурнутих і безпечне місце, о ні!

– Що там? – Юлка знемагала від нетерпіння й намагалася заглянути у всі телефони одночасно, але, ясна річ, могла бачити тільки пальці Стаса, чиї різкі рухи заважали вловити хоч речення. – Яка відповідь? Чия емблема?

– Схожа на нашу, – коротко пояснив рептилоїд, повертаючи екран до неї, хоча розібрати там щось конкретне було важко. – Бункерних вивіз автобус нашого або ж якогось суміжного відомства, може тої партнерської некомерційної організації, що прислала єті й атланта. Вочевидь, потрапили вони у в’язницю, але це не відміняє того факта, що тебе відправили сюди в кращому разі як приманку, якщо не жертву, нас для достовірності, Пушка з шатлом для підстраховки, а Рантоліона – для серйозних переговорів. Добре, що в нього знайшлося трохи совісті або ж страху справді сколапсувати світ твоєю передчасною смертю.

– Ні, Пушка з дохлим шатлом – для виправдання, чому евакуація зірвалася, – не погодився Антон, похитуючи головою в такт читання свіжих повідомлень. – Хтось же з вищих розумів жалів нас до останнього й оплакав дуже щедро. Мабуть, зараз підшукує собі іншу цивілізацію для співчуття… А «Земля (геоїд)» усе. Фінансування припинено. Ніна на якійсь терміновій нараді, відпише коли це закінчиться. Програми не працюють, спецзв’язок вимкнувся сам собою, усім співробітникам прийшли листи зі сповіщенням про звільнення. В моєму магпроблемному шок і паніка, тому що магічних проблем завжди по горло, люди буквально не здатні розібратися з ними самостійно, очікується справжній хаос.

– Очікується комета, – солодким голоском підказав щур.

Мариночка клацнула зубами його хвіст, але промахнулася і натомість схопила з підлоги чиєсь впущене печиво. Петрик кинула їй ще кілька і проігнорувала зауваження Андрія Петровича, який просив не перегодовувати собаку.

– Або ж ні. – Юлка не знала, як звільнитися від ременів безпеки, тому просто висунула голову над кріслом і крикнула єті: – Пушку! Твій шатл може долетіти до тої туманності, де вирішують нашу долю?!

Кілька секунд тиші не порушувалися навіть диханням, лиш попискували кріплення сидінь і з бункерної істоти сипалися зайві кігті.

– Завжди хотів дізнатися, – нарешті прохрипів пілот, і стало шумно як на базарі від найсуперечливіших думок, але голосове управління шатла мало прекрасні звукові сенсори. – Мрії збуваються, завжди це знав, ще мама казала, що треба не зупинятися, лізти вперед, переступати через себе, і одного дня опинишся… умм, не тут. Чекайте, як вона правильно називається? Туманність?

– А мені навіть нікому похвалитися, що я позбулася свого прокляття, – пробурмотіла Юлка під перехресним вереском Рікардо, що, виявляється, зовсім не те мав на увазі, вчених, що сперечалися за право подзвонити першим з їхнього вже спільного телефона, і Мариночки, якій хотілося неодмінно залізти в кабіну і спробувати на смак морську свинку. – Трохи прикро… А стільки галасу було!

– Зараз таких проклять десятки, якщо не сотні тисяч, – байдуже відмахнувся Антон, який і не згадував про сім’ю, а інтенсивно вивчав мережу. – Я б сказав, що світ палає, але насправді він покритий памороззю і примарними злочинами. Цікаво, як довго до повного блекауту? Ніхто не хоче побитися об заклад, що наша реальність сколапсує ще до краху цивілізації і навіть до комети? Сотні тисяч… і буде більше! Пушку! Поки ти в роздумах, ми можемо якось насолодитися останніми хвилинами мобільного зв’язку в комфортніших умовах?

– Не знаю, я поки тільки знайшов тримач для телефона, – гучно прошепотів єті. – Зручний, сам виводить відеодзвінки, озвучує повідомлення, записує нотатки… Ну не прямо зараз же!

«Я вважав, що якщо витягти оплетене легендами жахіття з темряви і виставити на загальний огляд, люди побачать його потворність, жалюгідність, ницість, і відвернуться, рушать іншим шляхом, постараються якнайшвидше відмежуватися від цього як від страшного сну. На жаль, я погано знав людей. Вибач, я помилився», – прозвучав втомлений голос Рантоліона.

– Що-що? – ахнув Пушок. – Коли це прийшло?

«Прощавай, друже. Я справді ціную твою щирість. Ми були доброю командою, але це завдання провалили. Так буває, коли борешся з чистим злом і програєш, тому що на його боці зібралися всі боягузи Всесвіту. Сподіваюся тільки, комета не встигне й туманність Кальмарів колапсує разом з тими жалюгідними всемогутніми покидьками, що до останнього закривали очі на проблему, влаштовували дослідження, а не рятувальні операції, і прирекли нас задовго до нашого колективного злочину. Цей світ не заслужив існування без Землі».

– Туманність Кальмарів! – радісно вигукнув єті, наче прослухав зовсім інше повідомлення.

Вперше в шатлі Юлка відчула рух.