26.3

– Ну нащо ото хапати все підряд? – мимохідь дорікнув антропоморф, впевнено пробуючи зайняти домінуючу позицію біля екрана. – Перепрошую. – Його енергнійні рухи ледь не перекинули металеве крісло з Семеном Орестовичем. – Ось тут цікаво, погляньте. Траєкторії астероїда і комети. Помітили, де їх вперше вловили? Пишуть, вони з’явилися з нізвідки, але ж ми прекрасно знаємо, що тут у нас екранована туманність Кальмарів, також відома як військова база сірих. Упевнений, цю промовисту картину прекрасно доповнили б піки коливання магічного поля, але… Та не пхайте мені свої таблетки! У вас в лабораторії був сякий-такий магзахист, ви маєте знати основи і принципи співісування фізичних, магічних і містичних культур.

– У нас було щось від вроків, а не від шизофренії, – вколов Андрій Петрович, уперто підсовуючи продовгувату пігулку до ліктя Антона. – Все нормально, не хвилюйтеся, це перенапруження, воно мине.

– Приблизно за п’ять хвилин, – проквилив щур із рюкзака. – І в мене перестане боліти спина, яке щастя!

Зелена рука була дуже холодною і твердою, але швидко розмерзалася і м’якшала під пальцями, що навіювало неприємні асоціації з вмістом морозильної камери і підживлювало думки, які Юлка вимітала з голови майже фізичними зусиллями. Вона роззирнулася в пошуках вільного місця десь на столі, але до єдиного чистого клаптика поверхні треба було проштовхуватися ліктями, там гуртувалися геть усі, намагаючись поглядами змусити новини стати кращими.

– Якщо ось тут і тут стався технічний збій у вимірюваннях, – Антон зі скреготом водив кігтем прямо по товстому склу екрана, – то можна припустити, що загалом це синусоїда, а отже дві траєкторії не паралельні і не спрямовані в одне місце. Більше схоже на те, що… Не клацайте туди! Нащо мені прогнози тарологів? Верніть сторінку Космічної агенції. Де ті спостереження в реальному часі? А, підвисає…

– Три хвилини, – приречено відраховував Рікардо. – Але мені подобається напрям твоїх думок. Так тримати, мені треба більше копіуму про те, що комету випустили для перехоплення астероїда. А що таке копіум? Пофіг. І якщо ніхто не проти, дайте сюди ту пігулку, наперед красно дякую.

Андрій Петрович послужливо запхав у рюкзак цілу пачку, ще й відкрив для зручності.

– За три хвилини точно нічого не буде, – зверхньо кинув антропоморф, повністю витискаючи Семена Орестовича разом із кріслом на периферію. – Всі ці масштабні космічні перегони поки далеко від Землі і не суперечать моїм переконанням про те, що серед вищих розумів знайшовся хоч один розумний, а серед всемогутніх рас хоч одна не зовсім притрушена, вибачте на слові. Проблема в тому, що просте магметеоритне бомбардування може заблокувати нас тут навічно, а складна політика завадить відкопати вчасно чи взагалі, ну але гаразд, подумаємо про це після кінця світу. За прогнозами він станеться… станеться… Ви нормальний взагалі, Андрію Петровичу? Куди лізете? Ха, в цього вашого просвітленого гуру сторінка закрита для сторонніх. А Космічна агенція ні, і вона охоче ділиться цифрами, з яких випливає… Не лізьте! Я, звісно, не експерт, але схоже на те, що комета ганяється за астероїдом, а збурення магполя заважають точному спостереженню і прогнозам. От би мати доступ до наших інструментів… Та не смикайтесь, панове, я не буду нічого колупати, мені взагалі не зрозуміло, як працюють ці ваші раритети.

Юлка підійшла до телефона, щоб скинути його на землю і звільнити місце для останків Стаса. Як тільки вона простягла руку, масивний апарат аж застрибав від деренчання, що, здавалося, вишкрібало мозок зсередини черепа й спонукало почистити вуха чимось гострим.

– Це бункерні? – Чомусь сльози вибрали саме цей час, щоб потекти рікою на куртку і чужу кінцівку. – Вони хочуть щось запропонувати?

– Ні, зубна фея. – Антропоморф єдиний звернув увагу на запитання, хоча його відповідь нічим не допомогла. – Нащо воно тобі? Зараз вони в паніці й брехатимуть що завгодно. А взагалі це твоя справа.

– Нам треба щось зробити зі Стасом! – Юлка не розуміла, як Антон може бути настільки черствим. – Ми ж ще недавно були командою!

– А що я можу зробити? – не зрозумів він. – Стати землерийкою? Принаймні ми точно знаємо, що Стаса не застрелили.

– Застрелили, картинки дуже яскраві, – пробурмотів щур, плямкаючи в рюкзаку. – М-м-м, солоденьке… Як кіно дивлюся на великому екрані…

– …не застрелили на смерть, – уточнив антропоморф. – Також ми знаємо, що його не з’їли черви, а це саме собою величезний плюс. Звісно, є підстави вважати, що він замерз…

– …і його розбили на шматки… ні, він вибухнув у шахті… провалився і розбився… провалився, а потім вибухнув… лазив, поки не придавило щитом… Мариночка розірвала… павуки принесли шматки… Майте совість, не думайте, я намагаюся заспокоїтись! – поскаржився Рікардо.

Андрій Петрович знову кинув щось у рюкзак, і щур почав вовтузитися, відчутно штовхаючи Юлку у спину.

– …і що в нього дещо відпало, – холоднокровно продовжував Антон, – але всього було б горя, виживе – регенерує.