Розділ 26.1. Рептилоїдне

– Не такою я уявляла боротьбу зі злом, – прошепотіла Юлка, впевнившись, що все ще перебуває на цьому світі і навіть, здається, нічого собі не зламала, а багатостраждальна долоня і розпухлі пальці – мала плата за удачу. – Ми як м’ячик-стрибунець, якого кинули в лабіринті. Нас просто носить туди-сюди, ми відскакуємо від одної стіни і б’ємося в іншу, й нема цьому кінця й краю.

– Це тому що ми не боремося зі злом! – аж надто агресивно вигукнув Антон, свердлячи поглядом учених, яким, зважаючи на їхній поважний вік, удар завдав значно більше турбот і шкоди здоров’ю. – Ніколи не боролися! Ми пристосовуємося до зла і вдаємо, наче все так і треба, нема світла без темряви, мораль – лише соціальний конструкт, бо якщо раптом поглянемо правді в очі, то виявиться, що світ переповнений не добряками, не егоїстами і навіть не дурниками, а виродками, яким завжди хтось заважає і які в глибині душі радо погодяться з ідеєю, що справедливо взяти силою те, чого тобі хочеться, а хто проти, той ворог і заслуговує знищення.

– Не треба перебільшувати, – спробувала заспокоїти його Юлка, проте стало лиш гірше.

– Перебільшувати?! – Антропоморф витяг Мариночку з ліфта й спробував глянути на її забиту лапу, але ледь не позбувся очей і вирішив вважати це ознакою не зламаної кістки. – А як ти все загалом уявляєш, га? Жили собі люди, горя не знали, вчили історію, виховували дітей, і раптом сталася малесенька в масштабах Землі аномалія, і якісь напівзабуті божевільні з минулої епохи підняли голови, і виявилося, що такі незначні події, яким спочатку не надали особливого значення, в підсумку збурили всю поточну реальність! А чому?

– Чому? – Юлка й собі схилилася до собаки, але встигла розгледіти лише помах хвоста, що летів їй у обличчя. – Ой!

Антон обтрусився, зчищаючи з себе руду шерсть, і попросив антисептик. Вчасно: той якраз розчавився в рюкзаку і капав на підлогу, перебиваючи різким запахом навіть присутність Мариночки.

– Тому що поки ми пристосовувалися до зла, – повернувся до попередньої теми антропоморф, ловлячи каплі подертими руками, – поки намагалися зрозуміти його природу й пробачити задля власного спокою, зло вкоренялося й пускало паростки. Уяви ідеальний світ, де ізольований лиходій погрожує нападом. Як вчинить згуртована справедлива спільнота? Ха-ха-ха! А на Землі? Варто було бункерним заворушитися, от просто заворушитися, і гній поліз звідусіль, навіть із інших вимірів. Той же астероїд просто про всяк випадок нічим не кращий за ядерку, але спробуй доведи це тим, для кого чужі життя – статистика. Але найгірше попереду… Майже три десятиліття світ старався дотримуватися правил хоча б у великих масштабах, а зараз перевіряє межі дозволеного. Не хочу знати результати. Вони ґрунтуватимуться не на вигоді, а на божевіллі.

– Май совість, цензуруй свої приховані думки, не хочу таке бачити! – скрикнув щур, вилазячи Юлці на плечі. – І ви теж! – стосувалося вчених. – Мені не потрібен чесний погляд на суспільство, в мене досить власного досвіду. Невже не можна хоч зараз додати якусь краплину брехливого оптимізму?

– Ми везучі, – крізь зуби оголосив Антон, замазуючи глибокі сліди тупих кігтів на власній щоці, – бо справжні генії зла живуть лиш у текстах талановитих письменників, а кровожерні натовпи тягнуться до примітивних м’ясників, що дає надію на виживання принаймні людству загалом. Достатньо оптимістично?

– От тільки не треба відсилок на тоталітарні режими, – скривився Андрій Петрович. – О-ох… – Він почав розтирати груди і шию, разом з тим воюючи з ґудзиками комірця і блискавкою светра. – Зараз це не актуально. Астероїд…

– Астероїд – це хіба не рішення режиму, що вважає себе аналогом Бога? – грубо перебив Антон. – Скільки там лишилося? Хвилин десять? От і побачимо, яка кількість людей для вищих розумів не має значення і наскільки якісно будували колись. Або не побачимо.

– Ви при своєму розумі? – тихо заговорив Семен Орестович, повільно спираючись на стіну, щоб триматися на ногах. – Ви не настільки важливі, щоб астероїд летів саме на вас, тим паче, щоб його прицільно кинула таємнича космічна сила, існування якої – окреме питання.

– Звісно, ми не важливі, – охоче погодився антропоморф. – Саме тому нас уже списали, хай і за пристойну ціну, щодо цього гріх скаржитися. Досі я вважав, що значення має та клята ядерка, якої, виявляється, тут нема. Ви про це знаєте від початку, отже, іноземні й позаземні розвідки теж. Викреслюємо, так? Принаймні стосовно астероїда, тому що його точно не запустили земні любителі турнутих. Залишається аномалія. Так зване прокляття. Витончення меж між паралельними світами. Та не пхайте мені свої пігулки!