Розділ 25.1. Протокольне

– Мариночка – це собака, вона звичайна, але стара, вчена і віддана. – Холодні щурячі лапки шкреблися у Юлки за коміром, зуби раз у раз зачіпали волосся й смикали по волосині. – Що не завадило пенькам покинути її замкненою. Але вона цього не знає, тому щаслива біжить за господарями. Слухай, якщо подумати, я вже не проти Протокола 3. Хай світ згорить дотла, можна разом зі мною!

– Тебе послухати, то він горів би по п’ять разів щодня, а от я маю заради чого жити, нізащо не дозволю, щоб мій шатл дістався дядьку, він проп’є його за тиждень і помре десь під тином, не просихаючи, такий у нього характер, ще й інші будуть винні, що дозволили, наприклад я і цей мій спадок, без якого в нього не було б грошей на випивку. – Єті голосно сопів, але тяг Юлку майже на собі, вона лиш звично переставяла ноги і не могла зрозуміти, скільки її власних сил задіяно в цьому переміщенні. – А Протокол 3 не спалить світ, хіба що турне, бо воно ж як виходить за тими колишніми схемами? От турнуті, які тоді ще не були турнутими, починають щось собі мутити. Ніхто ж не знає, що їх за це турнуть! Інші лякаються і лякають у відповідь усім, що мають, і напруга зростає, і питання в тім, у кого першим знесе дах, хто не вважатиме це блефом, кому нічого втрачати! Але той раз проблема зникла в буквальному сенсі ще до того, як розрослася, і світ став такий мирний і привітний, як у мультфільмах для дошкільнят. Усі трусилися, але зараз якось-то воно забулося. Епоха швидких емоцій і короткої пам’яті, уваги вистачає на двадцять секунд відео і злий коментар з помилками! Тільки от старі програми писалися в інші часи й не мінялися десятиліттями просто тому що світ позбувся ядерної загрози і забув про них, відкинув як несуттєві, як щось настільки сороміцьке, що про нього не згадують у пристойних суспільствах, як вічний докір, хоча особисто я думаю – боявся чіпати, щоб не спровокувати чергове турнення. Особливо це стосується урядів, яким та ядерка допомогла б як припарка на розтрощений череп, бо їх змісили б із землею за найменшу підозру, вони й так як кістка в горлі прекрасному демократичному світу, який вважає їх винними у провокуванні тоді ще не турнутих самим фактом свого незалежного існування, і ви прекрасно розумієте, кого насамперед я маю на увазі. О!

Попереду було тривожне помаранчеве світло, що вказувало на пусту шахту. Біля неї виднілося багато кнопок без підпису, що не реагували на натискання. Внизу щось гуло, звідти йшло тепле вологе повітря і запах горілого пилу. Навколо зміїлися товстющі кабелі з металевим полиском, на гладких стінах збирався конденсат, грубі білі літери вказівників висловлювалися абревіатурами і безмовно проганяли подалі в темряву, але позаду чітко розрізнялося важке гупання – немов зачинялися численні люки.

Або відчинялися.

– Одним словом, Протокол 3 – це готовність відповісти на удар, – скоромовкою підсумував Пушок. – У нашому випадку дуже небезпечна імітація готовності, бо, знаєте, ми свою ядерку віддали… майже всю, але в Карпатах то дрібниці, вони не рахуються, хіба що не на нашу користь, – додав після короткої паузи. – А те, що тут, давно беззубе, але контролюється бункером і, я так розумію, автоматично вважається ворожим. Або ж заворушився якийсь реально озброєний закордонний бункер… Ви ж не думаєте, що наші недоумки єдині й унікальні?

Щур голосно фиркнув і таки подряпав Юлці шию, намагаючись не злетіти під час зупинки після бігу.

– Звісно, Протокол 3 ніхто не оновлював від моменту роззброєння, – на одному подиху продовжив єті, – до того ж ми не встигли дочитати, що конкретно він робить, але ясно одне: це помітять, і теж виставлять зброю, і інші, і їхні сусіди, і кожен, в кого є хоч чимось помахати. А далі або все затихне, хоча нам однаково цього ніколи не пробачать, або більшу частину світу турнуть про всяк випадок, або хтось натисне чарівну кнопочку і ми перевіримо, чи постапокаліптичні фільми мають рацію. О, й ви ніколи не вгадаєте, що найгірше!

Юлка не хотіла вгадувати. Досить і того, що навіть якщо Протокол 3 виявиться простою текстовою програмою, яка висловлює глибоку стурбованість і надсилає ноти протесту, це не матиме значення, всі гріхи турнутих… тобто бункерних… тобто… Чому єті не розрізняв ці визначення?! Та ким би вони не були, а їхні гріхи припишуть Україні хоча б тому що вона за стільки років не вирішила це питання, обмежилася спостереженнями і вірою в здоровий глузд та страх минулого.