22.4

З погребу визирнула червона голова Петрик.

– Ой-йой, – сказала, роздивившись Антона. – Ой.

– Що там? – підхопило відлуння.

– Просила ж не лізти самій! – докорило друге.

– Ти чому притихла? – знервовано запитало третє.

– Зачекай, я вже підходжу! – наказало четверте.

– Що там не так? – наполягало п’яте.

– Вбивай або тікай! – радило шосте.

– Посунься, я подивлюся, – розпорядилося сьоме.

– Не лізь, куди не просять! – гарикнуло восьме.

Петрик ніяково усміхнулася, відігнавши щура під зігнуті кігті єті, і вилізла з погреба. На ній було мало одягу і ще менше плоті, немов за минулі години вона чарівним чином схудла на третину, якщо не більше, і відростила блискучий панцир замість вбрання.

Антропоморф де стояв, там і сів, ще й заговорив незнайомою мовою. Юлка вирішила не питати про значення його слів, натомість єті переступив Рікардо і витягся біля іншосвітянки, підставивши шию під її тонкі рухливі пальці.

З погреба виглянула ще одна голова Петрик – менша і темніша.

– Ой-йой, – сказала, глянувши навколо. – Упс.

– Та що ж там таке, чому ви всі ойкаєте?! – розізлилося відлуння. – Посунься!

Петрик номер два приєдналася до першої Петрик. На ній було трохи більше одягу і менше хітину, вона мала коротші кінцівки і світлі цяточки на тілі.

Антон істерично захихотів.

З темряви вигулькнула третя Петрик – доволі вкутана, нижча, м’якша і роздратованіша.

– Ой-йой. – Вона зустрілася поглядом із антропоморфом і вперто задерла підборіддя. – Що таке? Здивовані? Не знали, що хорошої людини багато не буває?

– Скільки разів мені повторити, що я ж казав? – Антон звертався до Юлки, яка не могла відвести очей від… а хто з них взагалі Петрик? – Іншосвітські – джерело проблем, у нашому випадку потрійне. Це, виявляється, рій.

– Та сам ти рій, довбню неосвічений, ми – колонія! – відрізала найменша Петрик.

– Припни язика, ми на роботі, – осадила її поцяткована.

– Справа насамперед, – погодилася хітинова. – Збираємось!

Юлка пропустила момент, коли троє іносвітянок стали однією. Вони ж лише зійшлися докупи, ступили одна до одної, наблизилися – і з’єдналися в приземкувату округлу фігуру, замотану шарфом до самих очей.

Щур голосно видихнув і вдав, що непритомніє, але ніхто не звернув на це уваги.

– Як добре, що ви знайшлися! – вигукнула Юлка, радіючи хоч одній непоганій новині. – Будь ласка, скажіть, що ви знаєте, де Стас і що з цим усім робити!

– Та можна і в однині, ми звикли, – трохи зашарілася Петрик і підійшла погрітися до вогню, відпихаючи єті, який не відходив від неї ні на крок і заважав рухатися вільно. – На Стаса напали розумні роботи, тільки не питайте, що це означає, це його останні слова, а не мої спостереження. А щодо планів у мене є одне тверде правило: спочатку займатися тими проблемами, які можна вирішити. Конкретно зараз я вважаю, що ми маємо зосередитися на цьому. – Вона вказала на Пушка і була змушена почухати його спритно підставлений лоб. – На жаль, мій антидот не діє, але там, – Петрик кивнула на дірку в підлозі, – повинні знати, як йому допомогти. Це ж найважливіше, згодні?

– Звісно, бо якщо залишити все як є, ти вилетиш з роботи вже під час наступного спілкування з офісом, – насмішкувато погодився Антон. – Не факт, що нас справді турнуть, навіть не факт, що вб’ють, зате факт, що в жодну пристойну організацію тебе не візьмуть ніколи. Але загалом я згоден, під землею буде краще. Ваше щастя, що ви не відчуваєте, що коїться з зовнішніми магічними полями.

– Твоє щастя, що ти не відчуваєш, що коїться з атмосферним тиском! – не залишилася в боргу Петрик.

– Ви всі щасливчики, бо не відчуваєте сонячної активності! – і собі вліз щур. – Ну або надто молоді й здорові як коняки, чорти б вас гахнули об коліно.

Юлка воліла промовчати, хоча їй і кортіло запитати про звуки, що підбиралися з усіх боків і на які ніхто не зважав, принаймні явно. Ледь чутне попискування, шкрябання, скрипіння й скреготіння… Невже справді ніхто не чув? Наче знадвору, чи із сусідньої кімнати, чи з горища, чи… Ні, точно не знизу. З погреба віяло затхлістю, землею і грибами, там повискували протяги й шурхотіла кинута на ненадійну драбину ганчірка, але нічого з цього не асоціювалося із живими істотами.