20.4

– А його не витягуватимемо, поки він не зізнається, що вкрав наш спадок! – за мить заверещав підліток, ігноруючи копошіння червів навколо. – Хай скаже! Тату, хай він визнає, що це не ти невдаха, а його успіх заснований на злочині! Я зараз ввімкну камеру! Весь світ переконається!

Антропоморф без жалю відкинув його геть.

– Я скажу все що завгодно, тільки врятуйте! – крикнув чоловік із ями. – Вкрав усе, що зміг! Золото, діаманти, рубіни, перли, біткоїни… Все, що бабуся на колгоспних полях заробила, викопав і забрав собі! Витягніть мене звідси, благаю!

– Ти це чув, тату?! Чув?! – не вгавав хлопець. – Йому навіть не соромно!

Юлка десь у глибині душі зраділа, що викинула планшет і розбила телефон. Зараз програма волала б не своїм голосом, вимагаючи втрутитися в неочевидний… ой, та ні, дуже очевидний конфлікт, який напевне перекинув би ВЗВЗ, зважаючи на віддаленість інших співробітників «Землі».

В Антона в кармані запищало й заблимало.

– А от на це лайно я часу не гаятиму, – крізь зуби гаркнув він. – Ви! – звернувся до батька агресивного підлітка. – Не хочете назад у яму – допомагайте! Ви! – це вже до Юлки, що безуспішно порпалася у смітті. – Гляньте мій телефон і тримайте цього ворога елементарної логіки подалі, в мене алергія на дурість.

– Гадаєте, знову завдання? Чи вищий розум? Але ж чипи мали вже вийти з ладу! І від тої супутникової мережі ви відключилися.

– Отож-бо! – важко погодився антропоморф. – Повністю згоден. Тримайте! – Він швидко передав телефон Юлці. – І заради Бога, заткніть малого, мої трирічки мають більше розуму, співчуття і самозбереження. Ось як я маю поважати цю роботу, якщо результат завжди отакий?

– Не завжди.

– Поодинокі винятки лиш підтверджують правило.

– Але ці люди недавно дійшли згоди, програма їх зарахувала й кинула бонус!

– Недавно? Коли не сподівалися на порятунок і не мали що ділити? Як зворушливо! Гаразд, досить. Ох, ніколи б не подумав, що таке скажу, але зараз не завадила б іншосвітянка типу Петрик.

– Тому що вона розтягується? – пригадала Юлка.

– Тому що їх принаймні троє, і всі вони сильні як демони.

– Що?

– Байдуже. Вона б однаково все зіпсувала. Слідкуйте за малим, час для креативу!

Антон зняв пальто, накинув на залізяку над ямою і повиснув на рукавах, повністю сховавшись у темряві.

– Підстрибуйте, чіпляйтеся і лізте, тільки не розхитуйте, – наказав здавлено. – Швидше, бо згниємо тут разом. Ногами впирайтеся в стінки, потім хватайте не рукав, а… Обережніше!

Судячи зі скреготу заліза, підошв і зубів, Сергій перебував у прекрасній фізичній формі й понад усе на світі прагнув вибратися. Юлка запізно здригнулася, зрозумівши: вона затаїла подих, спостерігаючи за смиканням залізяки, і взагалі забула про телефон та ворожу рідню чоловіка з ями. Чомусь здалося, що підліток поряд, замахується гіллякою, щоб одним махом позбутися свідків і помститися ненависному дядьку. Але швидкий оберт не приніс нічого, крім чергового нападу запаморочення. Позаду не було нікого, лише дві темні фігури розчинялися в темряві за скупченням досить жвавих червів. Щось підказувало: спішили вони до автівки, що освітлювала фарами дахи сусідньої вулиці. Це саме щось припускало: чекатимуть ці люди недовго. Якщо взагалі чекатимуть.

Замурзана голова Сергія з’явилася над краєм ями. Він незграбно, явно підштовхуваний колінами антропоморфа, вчепився в залізяку і почав виповзати в грязюку, не переймаючись тим, що ось-ось промокне наскрізь. Коли його погризені підошви опинилися на твердій поверхні, пальто почало розхитуватися і тріщати.

«Хоч би встиг…» – Юлка допомогла врятованому підвестися і пронизливо скрикнула, бо один з рукавів відірвався. На інший, відповідно, припала вся вага Антона, і за секунду пальто зникло внизу.

– Там так багато кісток, – простукав зубами Сергій. – Все вкрите кістками…

– Тихіше, ненавиджу високі звуки, – буркнув антропоморф. Він устиг схопитися однією рукою за залізяку і висів стомленим мішком. – Питати, чи хтось мені допоможе, нема сенсу? Не ви, Юліє! – Хоч Антон ніяк не міг бачити безрозсудного пориву Юлки, але зупинив її на підході гучним хрипом. – Я нізащо не хочу опинитися в харчувальній ямі разом із вами.