ЧАСТИНА 3. КОМАНДНА РОБОТА. Розділ 20.1. Повертальне

Під ногами не було стійкості, навкруги не знайшлося опори. Юлка навіть не помітила, як упала. Вона відчайдушно ловила рівновагу, поки не відчула під собою пружну нерівну поверхню на кшталт матраца з продавленими пружинами, що намагалася відділити її від рюкзака й потроху зміщувала подалі від освітлених дахів. Як тільки Юлка пробувала поставити руку чи ногу на землю, під кінцівкою з’являвся шорсткий прохолодний черв’як, на дотик схожий на мокрий шланг від старої пральної машини. Коливання захитували швидше, ніж у транспорті. Приглушене сипіння наповнювало тишу й підживлювало страх.

– Що ви таке? – Серце калатало нерівно, і єдиним способом не звертати на це увагу й дозволити ритму вирівнятися були слова. – Ви дієте як один організм, хоча вас сотні, якщо не тисячі. Як ви передаєте інформацію? Це якась колонія? Колективний розум? Чого він хоче?!

Ясно, що черви не відповідали. Вони колихалися, затримували, заважали встати. Не жалили, й те добре. Не кусали, але у Юлки склалося враження, що це не через їхні доброзичливі серця. Вона не могла пояснити, звідки взялося усвідомлення того, що ці істоти – не безпечні хробачки з землі, до них не можна ставитися необачно. Зараз вони виконують функцію транспортування, та рано чи пізно це зміниться, і що тоді?

«Залежить від того, хто ними керує. Якщо головному потрібна ти, біди тільки починаються, а якщо м’ясо… ну, їх багато, тож усе закінчиться більш-менш швидко», – вліз зі своїми роздумати внутрішній голос.

Юлка охоче поміняла б його на теплу булочку з маком. Він ніколи не обіцяв нічого обнадійливого.

Незважаючи на показну незграбність і схильність агресивно реагувати на дрібні перешкоди на кшталт зламаних гілок чи уламків цегли, рухалися черви на диво швидко. Поки Юлка борсалася, ловлячи момент для звільнення, освітлені дахи залишилися далеко позаду, натомість навкруг простягалися давно нехожені місця – зарослі дикою ожиною і кропивою, заплетені лозами, засипані невідомо звідки нанесеним сміттям, завалені шматками розлізлого руберойду й потовченого шиферу. Лиш неширока стежка, якою звивалися черви, не мала ні смітинки, була витоптана до скам’яніння й відполірована сотнями пружних тіл.

– Це не реально! Так не буває! Ви не можете просто тягти мене куди вам треба! Я не можу просто підкорятися й нічого не робити!

Крик не допоміг, ба більше – зробив гірше, тому що Юлка знову згадала шукачів скарбів. Вони так само не вірили своїм очам і панікували, але нічого вдіяти не змогли, хоча їх було аж троє.

Вона з силою натиснула на червів під ногами, але ті не відреагували на агресію, навіть не показали, що помітили напад, однак коли Юлка спробувала викинути одного з них руками, повітря навкруг аж загусло від смороду, що плутав думки, наповнював кінцівки слабкістю і посилював головний біль.

– Вас нема! Ви – просто легенда типу чупакабри!

Її знудило, й це стало першою подією, що не сподобалася червам, змусила їх втратити ритм і трохи розгубитися. Другим був місяць, який визирнув якраз вчасно, щоб освітити глибоку, ідеально круглу темну яму на місці давно розваленої хати, до якої прямували істоти. Вони сповільнилися, немов не хотіли, щоб хтось побачив мету їхньої подорожі, й це спричинило третій момент їхнього невдоволення – той, за якого Юлка скотилася з їхніх спин на колючий брухт і пошкутильгала назад, з жахом розуміючи: ці тварюки справді захитали її до стану, коли неможливо пересуватися нормально навіть за рахунок сили волі.

– Допоможіть! – долинув із ями приглушений крик.

Голос незнайомий, спотворений жахом, явно поки не звиклий до аномалій та викрадень, але наче сильний і рішучий, принаймні в уяві Юлки він звучав не як безнадійне благання у нічну пустоту, а як прохання трохи підсобити й допомогти людині на шляху до звільнення.

Вона низько опустила голову, переборюючи напад нудоти. Краєм ока помітила, що черви кучкуються поряд, але не можуть залізти на купи сміття, скочуються вниз, на рівну стежину, або ж намагаються розчистити собі дорогу – поки, на щастя, безуспішно, тому що заплетені колючками нерівні уламки було важко розкришити на порох чи поглинути у великих кількостях.