18.3

– Ну як хочеш, – невдоволено прокоментувала тваринка, пританцьовуючи на ґанку й потираючи лапки, щоб зігрітися. – Слухай! А що як твою команду прибрали не тому що вона нервувала тутурнутих, а тому що відлякувала іншу Юлю, показувала їй завелику різницю між нашими світами? Що як справжня мета не послабити прокляття, а посилити? Що як вищі розуми аж настільки відірвались від реальності, що планують об’єднати світи й не здохнути в процесі? Якщо це так, наступний сценарій має кардинально змінитися. Ту Юлю приваблюють звичні речі у світі без турнутих.

Невже це не сон? Нікого навкруг, ні людини, ні звіра, лиш пискляве незрозуміло що під ногами і тонке дзижчання майже згорілої лампочки, що вихоплювала з пустої темної безкінечності кілька мокрих і брудних, але не гнилих дощок, відчищений ланцюжок, шматок вицвілого пакета й колючий кущ під явно не три десятиліття тому побіленою стіною. Планшет знову блимав, та чи не байдуже? Юлка починала теж вважати, що це нічого не означає, просто візуальний шум, а якби означало щось важливе, розробники постаралися б донести це до користувача максимально доступно, точно не загадковими натяками.

– Чуєш? Та Юля хоче побачити звичний їй світ, але без турнутих. – Морська свинка відчутно смикнула Юлку за чобіт. – Їй не треба єті, аномалії і всяке таке. З неї досить заглянути через кордон, порадіти пустоті й піти собі з миром.

– Гаразд, хоче. – Це звучало логічно, хіба ні? – Але досі інопланетяни й іншосвітяни їй не заважали. – Не заважали ж?.. Ну, крім того моменту, що через них альтернативна Юля не могла повірити ні в цей світ, ні в себе? Це мало значення чи ні? Стримувало її прагнення? Посилювало сумніви? Та до біса! – До того ж чим палкіше вона сюди прагне, тим сильніша аномалія, яка ще більше її відштовхує. – Ось що справді впливало на перебіг подій, і не треба звинувачувати істот, які намагалися допомогти хто як умів! – Замкнуте коло.

Морська свинка блимнула. Юлка могла б поставити річну стипендію на те, що тваринка зникла на мілісекунду як зображення на старому телевізорі, а потім з’явилася за пів сантиметра від попереднього місцеположення і стала повнішою і світлішою.

– Аномалія відштовхує, а ось активна боротьба з аномалією притягує, тому не все так однозначно.

Голос теж потоншав настільки, що хоч-не-хоч, а мимоволі діяв на нерви. І очі. Вони явно розширилися, випукли, неприродно поблискували як у аніме.

«Та за що мені це?!» – Юлка ледве стримувалася, щоб не зафутболити оману, яка аж ніяк не могла бути її милою морською свинкою, копняком всередину перукарні.

– Ти не можеш цього знати. – Вона нагнулася, щоб схопити покруча руками, але в останню мить передумала, вдала, що чистить штанини, хоча їм уже не допомогла б навіть пральня. – Тільки не це.

Воно хоча б живе? Контури нерівні, колишуться і змінюються, і це точно не через погане освітлення та вітер. Металеві елементи збруї поблискують навіть з того боку, який у тіні, й часом зливаються з шерстю, набувають її структури, особливо коли створіння рухається, імітуючи природну потребу змінювати позу. Щось подібне може згенерувати дешевий ШІ, але ж ця штукенція матеріальна, вона тільки що смикала Юлку за взуття.

«Ні, я цього не бачила. Я відчула тиск, опустила очі й подумала, що смикнула свинка. Кожен подумав би», – та чи не байдуже? Наче біомодифікована морська свинка з невідомо чиєї лабораторії заслуговувала на більше довіри, ніж таємниче ніщо з берегів Прип’яті.

– Звісно, можу, – переконував покруч. – Я найвищий розум, який ввібрав у себе найкраще від консиліуму вищих розумів і вирвався з їхніх загребущих лап.

– Як?

– Я їх перехитрив! – Якби гордість можна було виміряти, на шкалі не вистачило б місця для цифр. – Чим ти слухала?

– Як? Розкажи, будь ласка, технічні подробиці, – обережно почала наполягати Юлка. – Що тобі вживили, де це було, як на тебе впливали? Скільки це зайняло часу? Як швидко вилікувалися твої рани? В мозку морської свинки достатньо нейронів для розвитку свідомості? Чому ти робиш грубі граматичні помилки? Треба ж не «я їх перехитрив», а «я тебе перехитрив», чи не так? – не стрималася врешті-решт. – Весело було? Задоволений?

Очі створіння стали ще більшими і блискучішими, з них градом покотилися ідеально круглі сльозинки.

– За що? Чому ти мене так ображдаєш? – проскиглила морська свинка, благально стискаючи лапки. – Я не зробив нічого поганого! Я бажаю тобі тільки добра!

– Бо це все з моєї голови. Оті всі перекручені версії без початку і кінця, припущення без обґрунтування, постійні страхи… Ти читаєш мої думки і фантазії. Може, й відчуття тої Юлії, яких ти не можеш знати. Ніхто не знає, крім мене! І навіщо? Щоб завести мене куди тобі треба? Тобто ти не настільки могутній, щоб мене змусити, правильно? Ти – щось маленьке й хитре. Якщо хитре, то розумне. Якщо розумне, то не хочеш знищити світ. То що тобі треба?