18.2

Чи не вперше за останній час Юлку почало морозити. Вона звично притиснула до себе руку з прокляттям, щоб зігрітися, й не одразу зрозуміла: тепла нема, принаймні не настільки, щоб його відчувати, і навіть червоне сплетіння слів втратило яскравість, принишкло, перетворилося на простий малюнок без сяйва і таємничості.

– Що там? – Морська свинка потяглася, чхнула й почала послаблювати тонесенькі ремінці свого спорядження. – Альтернативна Юля тікає все глибше? Що ж, для світу це на краще, але він не помітить і не подякує. Як гадаєш, вона встигне зникнути зовсім, перш ніж тутурнуті почнуть її виколупувати? Ну, типу, якщо зникне, буде нечесно.

– Чому?

– Бо ти станеш мученицею, вищі розуми впевняться в своїй геніальності, а тутурнуті – в повній безкарності, й історія піде по колу. Мені це не подобається. Якщо вже кінець, то нехай світ палає хоча б образно кажучи. Хочу, щоб увесь отой самовдоволений гній, який десятиліттями не бачив проблеми в поширенні тутурнутості й підживлював їхні амбіції своєю бездіяльністю, колапсував як і всі. Але ти не переживай, вони не сколапсують. Мабуть. Я, звісно, просто маленька піщинка Всесвіту й не вірю в розумність вищих розумів, але вважаю, що своєю шкірою вони не ризикнуть і не віддадуть тутурнутим діюче прокляття. Або й віддадуть, бо я уявлення не маю, що коїться в їхніх збочених головах. Сумно це… Можеш глянути в інтернеті, скільки взагалі живуть морські свинки? Плакати хочеться, але не впевнений, чи є сенс себе оплакувати.

– Але ж п’ять хвилин тому ти збирався рятувати мене і світ! – вигукнула Юлка, відчуваючи, як терпнуть губи, а ніс перетворюється на мокрий шматок льоду.

– Від прокляття, яке вже, виявляється, й саме на ладан дише, але пропозиція в силі, звісно, можу врятувати хоч прямо зараз. То вперед? Дамо тій Юлі що вона хоче й попрощаємося з нею?

– А потім?

Юлка не змогла знайти вимикач надворі, тож обійшла морську свинку й відчинила двері в перукарню, щоб глянути на стіну.

Всередині було темно й пахло їжею, що пролежала в целофані довше, ніж треба. Невже хтось здогадався вимкнути світло, коли виходив? Навряд чи. Всі ж спішили, бігли, не озиралися!

А, може, хтось справді клацнув на автоматі та ще й випадково зачепив вимикач надвір?

– Потім ми ховатимемося, поки тутурнуті тебе не знайдуть. Можливо, ти матимеш кілька років. Може, емігруєш у Пустозем’я і виторгуєш кілька десятиліть, – трохи хекаючи, обнадіяла морська свинка. – Та звідки я знаю? Тутурнуті від тебе не відчепляться, вищі розуми не захистять. Вони й самі були б раді поекспериментувати, поки є зручна нагода, але не ризикнуть. Думаєш, не ризикнуть? Дивлюсь я на все це, згадую, як мене різали, і з кожною миттю мені все більше здається, що тутурнуті не наша головна проблема. Принаймні вони чесно хочуть тебе вбити й смертельно бояться слова «ядерний», а ще в них якось не ладнається з бункерами. Треба це цінувати. І якщо вже ти там, візьми мені чипси!

– Тобі не можна, шкідливо. – Юлка вдивлялася в темряву і думала про те, як її це все дістало. Якщо тварина не бреше, що малоймовірно, саме час задіяти мозок на повну потужність і щось робити, причому ще «щось» має йти врозріз і з планами тутурнутих, і з планами вищих розумів. – Є яблука.

– Серйозно? Ти налаштована аж настільки оптимістично, що віриш: чипси встигнуть мені нашкодити? – глузливо перепитала морська свинка. – Здається, я починаю розуміти, чим ти притягуєш ту Юлю. Ти віриш у майбутнє, не маючи його. Достойна якість, поважаю.

Юлка передзвонила Стасу, щоб вибачитися. Поза зоною… І Петрик. І Пушок. І Ніна. І оператори техпідтримки. На щастя, відповів хоча б автоматичний голос довідкового центру мобільного оператора, бо вже здалося, що весь світ заблокував номер Юлки й ігнорує саме її існування.

– А то нічого, що ніч? Ти б ще друзям надзвонювала, чого вони зараз сплять у своїх зручних теплих ліжечках після смачної вечері? – докорила морська свинка. – Добре їм, не знають, що можуть не проснутися. Тобі теж холодно? Я говорити не можу, зуби чіпляються один за одний! Ходімо грітися.

Юлка взяла перші-ліпші на вигляд цілі дві пачки печива, шоколадку, плавлений сирок та вафлю, кинула в свій рюкзак і вийшла надвір, де справді відчутно приморозило й кожен подих обпікав обличчя.