Розділ 18.1. Біологічне

– Так, я вважаю себе найвищим розумом, тому що я перехитрив геліоцентричний колектив вищих розумів, оволодів їхньою найсекретнішою технологією і прийшов врятувати тебе від прокляття одним порухом пальця, – гордовито оголосила морська свинка, смішно рухаючи вусиками на пухкій мордочці. – Ну і разом з тобою врятується світ, але то таке, світу мені не шкода, він мерзенний і несправедливий, в ньому я ніколи не отримаю достойного визнання. З іншого боку, які в нас варіанти? Або рятувати, або здохнути разом з усіма, а мені хочеться додивитися той твій дурнуватий серіал про неземне кохання і спробувати на смак чипси. Що ж, ходімо.

Юлка несвідомо подалася назад, виставила перед собою руки в захисному жесті, глипнула вбік у пошуках шляхів відступу, але лиш наткнулася поглядом на густу пітьму та моторошні зблиски невідомого походження, напевне породжені її власною уявою.

– О, якщо не хочеш рятуватися, я не засуджуватиму, – заспокійливо продовжувала морська свинка. – Ти була для мене гарною людиною, я поважатиму твій вибір. Та й серіал той, чесно кажучи, дешеве ніщо, а чипси я вже спробував, – тваринка махнула на двері перукарні, – і розчарувався. Що ж, тоді чекаймо. Може, музику якусь ввімкнеш? Тільки не плаксиву. Або світло, щоб не було так страшно. Бачиш, ліхтар ледве тліє? Вкрути його міцніше.

Ліхтар? Юлка здригнулася, підняла очі до козирка ґанку. Там, на ланцюгу, справді теліпалася закована в залізо лампочка і світила настільки тьмяно, що здавалася б відбитком місячного світла на склі – за умови місячної ночі, ясна річ.

– Чого чекати?!

– Як це чого? Твоєї повної деескалації.

Руки почали дрижати сильніше. Пальці зблідли, шкіра без червоних літер стала немов штучною, покрилася плямами як від хвороби, подряпини біля нігтів боліли й пекли. І коли Юлка встигла так обдертися? Наче ж нічого не робила, лиш намагалася не заважати, триматися й допомагати.

– Дее… що?!

Морська свинка застрибнула на ґанок, сіла й почухалась за вухом пухнастою задньою лапкою.

– Чого ти не розумієш? – пискнула, задираючи шийку, щоб дістати й туди. – Це ж просто. Ось я мав для них значення як науковий екземпляр, тож вони поселили мене в комфортних умовах, дали найкращу їжу, познайомили з найкрасивішими дівчатами, пообіцяли ідеальне життя. Але сталася проблемка. Спочатку я не хотів, щоб наді мною проводили досліди, а потім не хотів, щоб мене вивчали, й не хотів, щоб мене зомбували, тому мені зробили деескалацію й видалили кігті. Мали б видалити й зуби, але тоді треба було б ставити систему штучного годування, а це надто дорого, я того не вартий. Звісно, якби вони точно знали, що мій проєкт буде успішний, то не роздумували б. Що ж, мені пощастило, в мене ніхто не вірив, тому я досі живий, вільний і розумний!

– Вітаю, – приголомшено пробурмотіла Юлка, розминаючи пальці.

Вона ніяк не могла зрозуміти, чи вони затерпли від холоду, чи від нервів, чи від якоїсь досі непоміченої травми, та все ж думати про них було легше, ніж про реальність.

– Дякую! Так само і з тобою. Тебе підтримують, але не дуже, щоб не посваритися з тутурнутими, які буквально скрізь, та ви, люди, цього не помічаєте, бо у вас раптом пішла мода не цікавитися політикою й толерувати збочення під гаслом поважати думку кожного. Тобі заважають, але не сильно, щоб світ не колапсував завчасно й неконтрольовано.

– Я вимкну ліхтар, щоб не привертати увагу. Де вимикач?

Морська свинка не почула, поглинена своєю промовою.

– Якусь дрібницю на кшталт роботи і грошей тобі дають як дар небес, щоб ти чіплялася за це, йшла, куди посилають, і не зірвалася з гачка, а те, що справді має значення, забирають, – натхненно продовжувала вона, чухаючись уже іншою лапкою. – Ти ж не думаєш, наприклад, що ваш шатл телепортувався від вас сам собою? От просто захотів – і фіть! Нема. Не думаєш, що на твоїй карті забагато позначок через прискіпливість до деталей, а не щоб важливі губилися серед сміття? Не думаєш, що отой ваш дзьобатий, єдиний з магпроблемним досвідом, утік без прямого наказу й схвалення згори? Не думаєш, що вам посилають безглузді звуко-шумові сигнали тупо щоб з вас поржати, а не щоб налякати, відволікти, задурити голову й розпорошити увагу? Не думаєш, що красунчик з Атлантиди як провалився на території бункерних через власну дурість, а не тому що він наглядач від опозиційного колективу вищих розумів? Не думаєш, що тих трьох довбнів з лопатами зачепили тільки для того, аби ти залишилася сама, бо інші три довбні найнижчої категорії неочікувано виявилися надто ефективними? Не думаєш, що сміховинна історія з вкраденими скарбами бабці-колгоспниці й безмозкими потомками спливла випадково, а не для масовки? Не думаєш, що вплив аномалії на чипи статистично нерівномірний, а не обмежено регульований? Що ж, такий шлях. Не знаю, скільки точно нам лишилося, але певен, що занудьгувати не встигнемо.