17.4

***

Якби Юлці під страхом смерті наказали детально описати той стрім, вона навряд чи змогла б це зробити. По-перше, телефон, на який це знімалося, не просто дрижав, а крутився по всьому салону авто, намагаючись показати щось у темряві, а в результаті не було видно приблизно нічого, і це тільки в ті моменти, коли зображення не погрожувало влаштувати глядачу тривале запаморочення. По-друге, в мікрофон говорили всі й одразу: голосно, ображено, звинувачувально. По-третє, Юлка сама ніяк не могла зосередитися. Вона чесно старалася почути кожного, але раз у раз ловила себе на тому, що геть забула про плани і дивиться на безіменну морську свинку.

Та все ж основні ідеї звучали не те щоб чітко, але принаймні розбірливо.

Юрій, батько Романа, скаржився на брата, який його обікрав, і на сина, який взагалі неконтрольований.

Сергій скаржився на брата, який його оббріхує, і на племінника, який бажає йому смерті.

Роман скаржився на безхребетного батька і на лиходія-дядька, через якого їхня сім’я досі бідна.

– А я казала, це все гроші, – прошипіла Петрик, не звертаючись ні до кого конкретно.

– Я казав, що сьогодні когось закопають, і що? – не втримав язика на припоні Стас.

– І я казав, що не вірю в розумних роботів, але готовий змінити думку, – й собі підтримав розмову єті. – Бачите у них за вікнами? Бачите? Блиск?

Можливо, на великому екрані Юлка щось би й побачила. Мигтіння, мигтіння, мигтіння… ну але раптом? Але планшет? Тим паче телефон? Вона зітхнула. В такій круговерті можна знайти докази будь-якої конспірологічної теорії, вибирай, що тобі до вподоби, і радій життю.

Ну або кричи, що тебе переслідують гігантські хробаки, які ось-ось проберуться в машину і відкладуть у людей яйця, і це Бог наказує за гріхи сім’ї, бо не можна оббирати своїх/оббріхувати своїх/ненавидіти своїх, і треба викинути найбільшого грішника, а саме того, хто змусив сюди приїхати і копати ще мерзлу землю, жалюгідне брехло, що не має совісті чесно зізнатися: так, я лайно в людській подобі, яке бачило, де бабуся закопала сімейні цінності, яке викопало їх для свого власного вжитку, яке організувало бізнес на кістках, яке досі заперечує свою гнилу природу й торочить щось про гранти і кредити, яке готове віддати рідного брата на поталу створінням з пекла, яке чіпляється за…

За що саме чіплявся Сергій, Юлка не дізналася, тому що камера на секунду завмерла і чітко показала переднє лобове скло, обліплене білими товстими метровими хробаками.

Заверещали всі, крім морської свинки, єті навіть телефон відкинув, і той тріснув від удару об підлогу, але не зламався, лиш почав потойбічно хрипіти на три голоси, погіршуючи й без того гнітючу атмосферу.

– Петрик, в тебе є щось від сільськогосподарських шкідників? – швидко зорієнтувалася Юлка, поки рептилоїд хватався за все підряд у пошуках міцної палиці, а Пушок глибоко дихав і, схоже, розминав м’язи. – Від колорадських жуків, наприклад? Хоча це більше нагадує гігантські личинки хруща.

– Я схожа на агронома? – обурилася іншосвітянка. – В мене є тільки від свинячих глистів, але воно добре працює на всіх теплокровних тваринах, принаймні мені це дали для собак від бліх. Дивно… Блохи ж комахи, а глисти це що? Наче ж якісь черви? Хочете сказати, мене надурили?

Юлка вже була за порогом, єті теж. Стас забарився на ґанку – намагався відламати шматок залізної труби, хоча навкруги такого добра валялося скільки завгодно, вибирай яке на тебе дивиться. Морська свинка щось запищала наказовим тоном, але Петрик вискочила надвір і зачинила її всередині, перш ніж Юлка розібрала щось крім «…марнування обмеженого часового і людського ресурсу…». Вона й хотіла б дослухати, але десь глибоко в душі відчувала, що ціла фраза їй не сподобається. Зазвичай про марнування говорили тоді, коли вважали когось марним.

– Залишся тут, ти нам точно не допоможеш, – ще одна прикрість прилетіла звідки не чекали – від рептилоїда, що вже відкрутив свою криву залізяку і прилаштовував навушник у вухо. – Дивися стрім, але ввімкни телефон для зв’язку, розказуватимеш, що відбувається. Це недалеко, за дві хвилини будемо там. Не знаю, що робити з хробаками й чи треба щось робити взагалі, але тих трьох недоумків краще витягнути хоча б сюди, поки вони не повбивали одне одного, щоб вмилосердити долю. До біса, якого хріна ти побіг не в той бік?! – адресувалося єті. – Нам наліво!

– Направо! Мій нюх ідеальний!

– Думаєш, хробаки пересунули автівку з трьома людьми всередині на іншу вулицю?!

– Хробаки ні, а розумні роботи так! Вони рухаються, тому відео так дрижить і крутиться! Ви ж самі бачили той блиск!

Юлка закотила очі. Здається, вона нарешті зрозуміла, за яким принципом вищий розум збирав команду для порятунку світу. Це мали бути істоти, здатні вірити всією душею. Неважливо, в що, аби щиро.

Ну або істоти, яких не шкода.

Але, як не дивно, Петрик покрутила головою, вибачливо посміхнулася Стасу і рушила за Пушком, а не туди, звідки сама ж принесла рюкзаки з їжею.

– Та ви знущаєтесь?! – не повірив власним очам рептилоїд. – Серйозно? Нюх? Роботи? Тут є хоч хтось дорослий?! Чому завжди все маю розгрібати я?

Він побіг у протилежному напрямку.

Юлка придивилася до екрана. За минулу хвилину люди в авто встигли помиритися й пробачити одне одному всі образи, рівень ненависті впав до нуля, рівень любові піднявся як на дріжджах, тому програма моніторингу закрила справу як виконану, зарахувала Юлці якісь гроші винагороди плюс бонус за високий відсоток успішності плюс щось за оперативність плюс сертифікат на один безкоштовний сеанс у психотерапевта. Той факт, що герої завершеного конфлікту можуть не побачити ранок через сторонні фактори у вигляді чорнобильської природи програму не хвилював і вона спробувала автоматично позгортати всі вкладки, в тому числі зі стрімом.