17.3

– Мій варіант: чоловіки зрозуміли, що той малий – божевільний соціопат, який ось-ось стане маніяком, і вирішили знищити проблему, так би мовити, в зародку, – поділився своєю думкою Стас, сортуючи вміст рюкзаків на їжу, що швидко псується, і ту, яка почекає до завтра, – Сьогоднішнє відео з кладовища. Отож-бо й воно.

– Провідували родичів, – лаконічно заперечила Юлка.

Вона терпіти не могла, коли хтось неуважно заглядав через плече, ігнорував суть, займався своїми справами, але намагався вдавати, що бере повноцінну участь у процесі. Це надто нагадувало інформатику з її до абсурду незручною аудиторією, де задні ряди жили своїм веселим гомінливим життям і лиш зрідка формально заявляли про себе, а потім випрошували гарні оцінки чисто за присутність – і отримували, звісно ж, адже найкрикливіші запам’ятовуються найкраще.

– Мій варіант: вони розкопують страшну і брудну таємницю минулого, наприклад – третього брата, – припустив єті, сортуючи їжу, що швидко псується, на ту, що справді псується, і ту, яка ще постоїть на холоді.

– У них ніколи не було третього брата, – зітхнула Юлка, починаючи дратуватись.

– А звідки ж йому взятись, якщо його ще не відкопали? – театральним шепотом оголосив Пушок.

Це не заслуговувало навіть на коментар.

– А я кажу, що справа у грошах, – і собі доєдналася до обговорення Петрик, сортуючи їжу, що справді псується, на ту, яка їй подобається, і ту, яку можна залишити іншим. – Не знаю, що і як, але відчуваю тут дурні гроші. Ось побачите, коли ті троє вранці втечуть, ми заглянемо на те подвір’я і зрозуміємо, що то все гроші.

– Але це не вирішить конфлікт, – терляче нагадала Юлка.

– Звісно, ні, зате моя цікавість буде задоволена, – широко посміхнулась іншосвітянка, демонструючи непримітний другий ряд зубів, що, здавалося, тільки починали рости. – А ще в автівці є великий бутель питної води, бо цих пляшок, що тут, нам явно замало. З іншого боку… Мені здається, вони мали приїхати вже під час аномалії, тож навряд чи встигли багато накопати.

– Або під час аномалії їхню справу перекинули нам, – не погодилась Юлка. – Який сенс їхати на ніч? Чому не зранку?

– Тобто все інше в їхній поведінці має сенс? – фиркнула Петрик. – Люди накручені до межі, психанули, а далі справа проста: вперед і хай буде, що буде. Якби вони збиралися не поспіхом, то хіба покидали б у рюкзаки все, що було на столі й на плиті? І так, самі бачите на моєму прикладі, воно не отруєне!

– Або ти користуєшся протиотрутою, або це отрута, яка не бере пустоземських, або ти жертвуєш собою, заманюючи нас у пастку, або знаєш, що саме не отруєне, або ж їжа справді безпечна, – відсторонено пробурмотів Стас. – Один до чотирьох.

– Це абсурд! – обурилася Петрик. – Так само я можу припустити, що ти – агент тутурнутих і намагаєшся заморити нас голодом!

– Позбавивши вечері? – спробувала повернути їх до реальності Юлка. – Це теж абсурд.

– А я про що? – підтакнула іншосвітянка. – Тупо підозрювати одне одного, особливо зважаючи на те, що тут залишилися тільки ми. Чому не вважати шпигуном Антона? За гроші він матір рідну продасть. А той, як його? Харизматичний? Ідеальна ланка еволюції? Звіявся як дим. А Ніна? Поза зоною досяжності, в месенджери не заглядає. Та навіть на гарячій лінії бекають і мекають, але ж ні, треба шукати зраду серед своїх.

– І наших.

– Що?

Юлка потерла втомлені очі й згорнула чергове беззмістовне відео на тему «життя несправедливе, всі навколо козли».

– Не знаю, – сказала тихо. – Мені здалося, це доречний жарт, але я теж його не розумію. Певне, в іншій реальності він має значення.

– Трясця… Тобто інша Юлія повертається й аномалія не за горами. – Петрик згребла якісь пакетики, сіла на складену ковдру під стіну й почала поспішно жувати, не переймаючись крихтами. – Раджу підкріпитися, поки є можливість.

– Знову? – не змовчав єті.

– Про запас. А кому яка різниця? Ви ж однаково не їстимете отруєне.

– Воно не отруєне, нюх мене ніколи не підводить.

– Раніше важко було це сказати?!

Він знизав плечима, відвернувся й теж почав щось жувати.

Планшет Юлки дзенькнув.

– Вищий розум?.. – аж підхопився з місця Стас. – Що пише?

– Стрім, – пояснила вона. – Називається «Якщо ви це бачите, нас уже напевне нема серед живих».

– Але ж вони в прямому ефірі, – не зрозумів рептилоїд. – Вони живі.

– Ще живі, – замогильним тоном підказала Петрик.

– Господи, та що їм буде? – відмахнувся єті, дістаючи наступний пакет з варениками. – Королі драми на рівному місці.

– Скільки вам років? Ви ніколи не проходили «Сталкер»? – хмикнула іншосвітянка. – Не дивилися документалки про злочини? Не фантазували про мутантів? Яке нудне життя.

Він ввімкнув стрім на своєму телефоні.

– Зараз подивлюся й пофантазую, – пообіцяв хмуро. – Може, ще й поб’ємося об заклад?

Посеред перукарні коротко блимнуло блакитне світло. Юлка від несподіванки впустила планшет і спробувала його впіймати, але лише стукнулася пальцями об підлогу, обдерла кісточки й забила всю руку.