Розділ 15.1. Дорожнє

– «Сто років самотності»? Ой, здається, я недодивилася, вибачте. Це гарна книга, тільки знайте, що вона не для дітей. – Юлка не думала, що Марія занадто юна для такої літератури, але, зважаючи на попередній досвід, вирішила підійти до питання здалеку й потихеньку вивідати, з яким напутнім словом Микола збирається презентувати цю історію. – Власне, я прочитала її у дванадцять, і ця книга відкрила мені, що слова можуть передавати не тільки картинку, звук, емоції, а й запахи… наприклад, у епізоді з поштовим відправленням, якщо ви пам’ятаєте.

– Справді? – Він наче щиро здивувався. – А, так, звісно, мене попереджали, що там є смерть і все таке. Але ж це сімейна історія про традиційні цінності, хіба ні? Її буде корисно почитати людині, яка… ну, це… не надто піклується про сім’ю.

Юлка відкрила і закрила рот. Їй хотілося сказати багато всього, та кожен аргумент розбивався об той простий факт, що співрозмовник уявлення не мав, про що говорить.

– Це справді історія сім’ї, – почала вона обережно, – але не…

– Я ж кажу, сімейна історія, – перебив Микола. – Ну, якщо з нею все нормально, то…

– З нею все нормально лише в тому випадку, якщо ви подаруєте її мовчки, без повчань у стилі «ось тобі книга про сімейні цінності, читай і учись, як треба жити», – вибухнула Юлка, втрачаючи терпець, тому що сенс цього неочевидного конфлікту зводився до того, що не треба грати роль мудрого наставника, не ознайомившись із джерелами своєї «мудрості».

– Звідки ви знаєте, що я збирався сказати? – спохмурнів водій.

– Я ясновидиця, трясця! – Юлка висмикнула з його руки ще один чек і ледь не завила вголос. – А ще я слідкую за новинами. Ось ця книга прославилась як псевдоісторична вигадка, приправлена конспірологією, її не сприймає всерйоз жоден професійний історик, але вона захоплива, її купують і рекламують як таку, що популяризує Україну, і байдуже на спотворення історії в угоду сторітелінгу! Закладемось, ви рекомендували її як корисну й пізнавальну?

– Наче не вся історія – вигадка, – пробурмотів співрозмовник, червоніючи й опускаючи очі. – Подумаєш, хтось прибрехав більше за інших. – Він помітно соромився власних слів, але не здавався. – А це рекомендувало МОН. І популярні блогери.

– МОН якось рекомендувало лікувати рак содою, – крізь зуби процідила Юлка. Вона ненавиділа, коли хтось впирався от просто так, аби лиш не відступити й не визнати правоту співрозмовника. – Некомпетентних людей вистачає скрізь. А блогери ще й онлайн-казино рекомендують. Не хочете спробувати?

– Були б гроші, спробував би, – досить агресивно відгарикнувся Микола й натяг шапку нижче на палаючі вуха. – Це нічим не відрізняється від звичайного казино. – Тепер він говорив чисто наперекір і затинався, бо, здається, з іншими опонентами обстоював би протилежну думку. – Кожен заробляє як може, це не злочин.

– Крім того, що ймовірність виграшу встановлюється не статистикою й удачею, а власником? Гаразд. А як щодо, – Юлка вихопила третій чек, – цього? Це не філософія успішного життя, це істеричний потік свідомості людини, кумир якої зробив собі статок на торгівлі з нацистами. Основна ідея: діставай людей доти, доки вони не дадуть тобі грошей, нікого не жалій, використовуй найрідніших, обманюй, прикидайся, лізь по головах, підлизуйся, топи професіоналів, і отримаєш свою виклянчену копійку.

– Це бестселер! Абсолютний бестселер!

– То відкрийте його, почитайте, збагатіться знаннями, тільки тримайте біля себе відро, може знудити. – Юлка не добирала слів, тому що її дістала ця беззмістовна перепалка, заснована на простому факті: Микола сам знає (ну чи дізнався після конфлікту), чому Марія не оцінила подарунок, але хоче довести собі, що не намарно витратив гроші, й заразом прискіпується до інших книг. – Ця маячня справді знайомить зі справжнім життям, показує, що деякі люди зроблять будь-що заради грошей, пишатимуться цим і продаватимуть свою безпринципність як історію успіху. Читати, щоб краще зрозуміти світ? Так, якщо нервів вистачить! Читати, щоб брати за приклад? Ні, якщо маєш совість. А що ви там ховаєте? Дайте сюди чек. Невже це отой інтернетний псевдопсихолог без диплома? Тобто його викрили, а книжки досі продаються наче й не було нічого? Певне, їх ще й спішать збути з рук? Прекрасно. Що ще?

– Класика! Перлина світової літератури! Але, звісно, з нею теж щось не так, тому що деяким геть усе не таке, можна німбом світити, а не сподобаєшся, зате свої казкові романчики читаєте вдень і вночі, скоро на той Дискосвіт переселитеся! – Микола не дивився на Юлку, звертався до своїх думок і, певне, давно озвученого діалогу. – Це не таке, те не таке… Тут сексизм, там расизм, тут антисемітизм, там виправдовують тутурнутих, тут примітивний гумор, там прославляється жорстокість, цей автор з жінки знущався, того судять за педофілію, отой уже сидить і пише світові бестселери з-за ґрат, а ті двоє то один тип, який сфабрикував свою біографію й видає себе одночасно за воєнного експерта і астрофізика… Серед сучасних письменників взагалі є хоч хтось нормальний? Згадую школу і розумію, що й колись не було. Але ж усі це читають! Купують! Рекомендують! Отже, щось у цьому є. Ну та гаразд, я приземлена людина, можу в чомусь не розбиратися, не встигати за трендами. Але ж класика! Її вивчають! Це не щось популярне на один день, а однаково воно не таке!

«І чому люди забувають, що класику писали інші люди? Що кожен сприймає чужі ідеї крізь призму свого світогляду? Що твір – відображення епохи? Що нав’язане може бути ідеальним, але це не відміняє того факту, що воно нав’язане?» – Юлка відступила від авто, розгладила на долоні останній чек.