14.5

Юлка вклала йому в руки свій планшет.

– Видаляйтеся самостійно, щоб потім не казали, нібито я вас обманула й закріпачила навіки. І так, про гроші все неправда, тож потім не жалійтеся, що вас ввели в оману й змусили передумати тікати. Гадаю, марно просити вас глянути, чи на цьому таксисті нема якогось прокляття? Тому не проситиму, це буде послуга за послугу, зробите – і ми квити, дякувати не треба, гарної дороги в мирне життя.

До честі антропоморфа, він опустив очі й кивнув, не починаючи суперечку про марність неоплачуваної роботи. Юлка пройшла повз нього, мимохідь вдихнувши нудотний запах бензину від його одягу, й рішуче постукала у вікно авто.

– Нічого на ньому нема, крім тату з ієрогліфами анунаків на шиї, яке обіцяє борщ всього за десять гривень. Певне, ще в юності наколов, – знехотя озвався Антон. – Наче я сів би до когось, не перевіривши. Але згоден, він трохи дивний. Не відлякайте його, де я тут візьму інше таксі? До того ж я заплатив половину домовленого наперед.

У відповідь на стук водій втиснувся в сидіння й схопився за кермо, явно не збираючись опускати скло.

– Вибачте, Миколо… – почала було Юлка, та швидко зрозуміла, що звертання на ім’я не допоможе налагодити діалог, зайва обізнаність лиш насторожить, а не заспокоїть. – Можна вас дещо запитати? Про книгу біля вас.

Водій кинув швидкий погляд на краєчок пакунка, що визирав з-під автомобільного журналу, і вперше за весь час глянув на Юлку прямо.

– Не думаю, що його свідомість правильно опрацьовує ваше сяюче зображення. – Впоравшись із мережею, антропоморф помітно повеселішав і не скупився на поради. – Тому йому некомфортно не тільки на свідомому, а й на підсвідомому рівні. Не чекайте, що він відчинить.

– У нього є ім’я і проблема, – тихо нагадала Юлка.

– Чипи здохли, проблеми нема.

Наче Антон міг сказати щось інше!

– Завдання нема, а проблема нікуди не ділась, – Юлка поки що дотримувалася спокійного тону, але відчувала: це ненадовго. – Скільки разів вам треба повторити очевидне, щоб до вас дійшло?

Качкодзьоб зверхньо розреготався й різким жестом повернув планшет.

– Коли подорослішаєте, до вас теж дійде, – сказав, випромінюючи самовдоволення, і смикнув ручку дверей. – Що за?..

Двері було заблоковано.

– Ха. Ха. Ха, – чітко вимовила Петрик. – Що я тільки-но казала? Дехто переоцінив свою цінність, ха, ха, ха.

– Ой, та хай собі їде, чого ви до нього причепилися? – подав голос Стас, у якого, здається, перестала працювати і друга грілка. – Не вб’ють же його через книжки. Мала подорослішає, він поп’є магній, і все налагодиться.

– Я знав людину, яку вбили через папірус, – крикнув віддаля єті. – Але поліція не повірила й списала все на побутовий алкогольний конфлікт.

– А я знав людину, яку вбили папірусом, – підтримав обмін думками атлант. – Ну чи тим скорпіоном, якого сховали в папірусі. Гадаю, в книзі можна сховати хіба що таргана.

Юлка порахувала до трьох. Хотілося б, звісно, до десяти, ще й подихати правильно для заспокоєння, але Микола майже вирішив тікати і хай буде, що буде, тож часу на самоконтроль не лишалося.

– Це подарункова стрічка? – голосно запитала Юлка і, щоб підсилити свої слова, вказала на пакунок пальцем. – Невже ви справді збираєтеся подарувати комусь цю гидоту?!

Пальці водія завмерли, погляд метнувся вниз – до книги, обкладинку якої сторонні не могли б побачити за всього бажання.

– Пальцем у небо, – хмикнув Антон і знову посмикав ручку заблокованих дверей. – Там нормальна книга, він показував. Гей, приятелю! – адресувалося вже не Юлці. – Це що за капризи? Відчиняй, час їхати!

– Й чому мені здається, що наші смаки не збігаються? – зітхнула вона, в глибині душі визнаючи, що спроба провалилася, та й хіба це взагалі могло спрацювати?.. – Не даруйте мені книг, будь ласка, бо я не зможу викинути те, що не сподобається, а не сподобається мені все, що співпадає з вашою життєвою філософією.

Качкодзьоб глянув так, ніби Юлка попросила переписати на неї квартиру й дати доступ до банківського рахунку.

– Ви при своєму розумі? З якого дива я маю вам щось дарувати? Ви ціни на книги бачили? Я схожий на мільярдера?

Микола натиснув кнопку й опустив вікно.

– Дівчино, ви розбираєтеся в книгах? – запитав з надією, що заглушала тривогу. – Можете сказати, – він сліпо зашарудів рукою в бардачку і витяг жменю чеків, – що з цим не так, якщо відгуки чудові й продавці рекомендували в один голос, бо бестселер, класика, мастрід чи як воно там?