14.4

– Що таке балістика? – запитала Юлка, але вітер заглушив її репліку, зім’яв і кинув у спини колег, що дружно посунули до виходу, де з вереском пригальмувала брудна автівка незрозумілого кольору. – Не зважайте.

– Що? – Петрик, яка йшла останньою, обернулася. – Балістика? Ну, це наче ракети, міжконтинентальні чи якось так. А вам воно навіщо?

– Не зважайте, – повторила Юлка й, понуривши голову, пішла за всіма. – Просто спало на думку.

– Не до добра такі думки, – пробурмотіла Петрик, витираючи очі обома руками. – Моя тітка якось ненароком подумала про санінспекцію, а за тиждень її ресторан закрили на карантин. Тому я завжди на позитиві й відганяю все неприємне усмішкою.

– Співчуваю, – Юлка не знала, що заведено казати в таких випадках.

Іншосвітянка витягла дзеркальце і схилилася до нього, виловлюючи вію з-під блискучої повіки.

– О, вона сама винна, бо забула закрити барлатину й та повтікала куда змогла, а відвідувачі подумали, що то пацюки, й накидали скарг, – сказала й зашипіла, бо дзеркальце запотіло від дихання. – Будь-хто міг би так вляпатись, але всі зразу почали казати, що іншосвітські жінки приносять нещастя. Тому тітка перефарбувалась і відкрила кафе.

Юлка обійшла Петрик, запропонувала хустинку, але іншосвітянка вже забула про свою проблему й поспішила доєднатися до всіх.

– Певне, ваша тітка досить цілеспрямована пані.

– Ха! Те кафе закрилося ще швидше через справжніх пацюків, зате ніхто не казав, що винна іншосвітська жінка. Зараз у тітки салон краси, там стільки хімікатів, що ніякої живності не заведеться. За що я люблю Землю, то це за її біорізноманіття, а от тітка природу ненавидить, хоча природа її обожнює. – Голос Петрик раптом втратив веселість і став тихішим майже до шепоту: – Насправді тітка воліла б ніколи цю Землю не бачити й жити собі вдома як раніше, але остання пандемія зомбівірусу забрала половину нашого села, моїх дядьків і кузенів теж. Казали, той штам закинули сірі, плануючи вторгнення, бо він зачіпав тільки дорослих чоловіків з розвиненими магздібностями, але досліджувати це ніхто не збирався, регіон миттю закрили на карантин, а потім уцілілим дали вибір: довічна ізоляція, Земля або ж Плоскоземелля, яке досі напівруїна після нападу сірих. І ось тепер ми тут.

– Співчуваю… – Перехід від смішного до трагічного був такий несподіваний, що Юлка розгубилася й не знала, що сказати. – Важко вам довелося…

– Ну, я теж так думала, поки не познайомилася з плоскоземельцями з магпроблемного, – пересмикнула плечами Петрик. – З іншого боку, вони хоча б точно знають, хто їхній ворог, а ми якось чули, що той штам міг втекти і з нашої лабораторії, до того ж може й не випадково. Тільки Антону не розказуйте, звідки пішло оте «пустоземки приносять невдачу», гаразд? Не хочу, щоб він висміював справжнє горе.

За відчуттями, на вулиці було тепліше, ніж у підвалі. Втім, поривистий вітер хитав не тільки дерева, а й людей. Принаймні одну людину. Юлку, звісно, тому що водій не виходив із авто, лиш насторожено поглядав то у вікно, то на екран мобільного, і вже явно не очікував від цієї поїздки нічого доброго, а в категорію «непогано» міг зарахувати те, що його не розпиляють на органи.

Натомість Антон вискочив із машини як ошпарений і кинувся до Юлки з претензіями:

– Негайно від’єднайте мене від цієї мережі! – вигукнув, не контролюючи голос. – Я на таке не підписувався!

– Поклацайте кнопки, воно перестане вити, – послужливо підказала Петрик. – Або зовсім вимкніть звук і зробіть підсвітку мінімальною.

Антропоморф відсахнувся від неї, наче від прокаженої.

– Господи, вона навіть не соромиться, – буркнув собі під ніс. – Таки це катастрофа…

– Мене взяли в штат, я можу не ховатися! – ще більше почервоніла Петрик. – А чому вам не соромно не знати, як вимкнути сирену?

– Мені начхати на сирену, я не хочу мати справу з вищим розумом! – гаркнув Антон більш розпачливо, ніж агресивно. – Мені це не треба! Я хочу жити як жив і не лізти ні в що лишнє!

– Але полізли всього лишень за безкоштовний інтернет, – відрубала Петрик. – А якби вас спокусили справжніми грошима, що б ви сказали?

– Я не знав! Не знав і не здогадувався, що це за лайно, поки воно не почало мені наказувати! А вам пообіцяли гроші? Крім зарплати? Скільки?

Юлка глянула на планшет, інші теж нишком перевірили свої прилади і, здається, з полегшенням перевели подих.

– В мене нічого, крім зворотного відліку, – трішечки злорадно оголосила Петрик. – А щодо грошей, то кожен отримав індивідуальну пропозицію, – мстиво додала очевидну брехню. – Це конфіденційно, базується на цінності окремого співробітника. Може, у когось цінність нульова? І таке буває, головне, щоб не від’ємна.

– Брехня!

Але впевненості Антону бракувало.