14.2

***

«Недостатньо інформації для повноцінного аналізу, проводиться збір даних, недостатньо інформації… недостатньо інформації…» – переконувала програма, та все ж зволила показати загальну схему родинних зв’язків і дати приблизну статистику слів, які найчастіше використовувалися для опису можливої жертви неочевидного конфлікту.

Світлана Лещенко, тридцять два роки, не бере участі в дослідженні, але є сестрою і опікункою Марії Лещенко, п’ятнадцять років, що надала активну добровільну згоду на чипування (примітка: чипувальника звільнено, серед персоналу проведено інструктаж щодо етики).

Микола Левківський, тридцять один рік, чоловік Світлани, активна згода на чипування (примітка1: запропонувати Марії Лещенко роботу в рекрутинговому відділі; примітка2: відміна, Марія має погані навички комунікації з людьми, випадок Миколи – виключення, а не правило; примітка3: Марія неповнолітня, вербувальника звільнено з доганою, до відділу передано службову записку з інструкціями).

Микола та Світлана з’їхалися пів року тому, Марії це не сподобалося, своє невдоволення вона висловлювала часто й докладно, але її слова ніхто не сприймав серйозно, особливо Микола, який вважав це підлітковим бунтом і способом привернути увагу. Втім, він постійно намагався знайти спільну мову, і так захопився процесом, що пропустив той момент, коли неприязнь Марії переросла у ненависть, а «тупе неосвічене хамло» трансформувалося в «старий огидний збоченець».

Програма не реєструвала проявів страху, лише безкінечну зневагу й відразу збоку Марії і розпачливе «та чого ж тобі ще не вистачає в цьому житті?!» від Миколи, тому класифікувала чоловіка як можливу жертву.

– Тут пропонується десятки годин відео, а в нас є лише кілька хвилин, – поскаржилася Юлка в нікуди, тому що її ентузіазму не поділяв ніхто. – Хіба що в них зламається машина й вони застрянуть надовго.

– Він, – припустив Стас, що єдиний хоча б прислухався до проблеми. – Я думаю, це той тип, якого Антон знайшов як таксі, а дівчинку база підтягла автоматично разом із ним. Є відмітки, де вона особливо злиться?

Звісно, відмітки були, та тільки вони аж ніяк не допомагали. Та, на яку Юлка витратила дві дорогоцінні хвилини, показувала дарування якоїсь книги із серії «Золота колекція класичної літератури» для старшого шкільного віку.

– Може, там мемуари маркіза де Сада? – запропонував свій варіант рептилоїд, на мить піднімаючи очі від грілки, яку намагався реанімувати шпилькою і серветкою. – Не бачу назву, обкладинка надто блищить.

– Вельми сумніваюся, що де Сада вивчають у школі, – заперечила Юлка. – А їхній діалог? «Чого ти мені це даєш? А ти сам читав?» – «Звісно, читав! Дуже смішна і повчальна історія про справжнє життя, тобі є чого з неї повчитися», а після цього небувалий сплеск агресії. Можна глянути, які твори увійшли в серію, і вибрати гумористичні, але мені чомусь здається, що проблема не стільки в книзі, скільки в самому факті дарування книги. Ось ще один випадок, цього разу книга не художня, а філософія чогось там, не видно повну назву. «Рекомендуєш? Справді?!» – «Ну так, розумна книжка для твого віку, мені сподобалась подача матеріалу. А що?», а потім хмара злості. Тут щось інше. Ось є підручник, «Історія України», здається? І знову «Пропонуєш мені читати це?!» – «Ну так, гарна книжка, пізнавальна, багато картинок, мені сподобалась, і тобі не завадить для навчання», а в результаті дівчинка тиждень не могла заспокоїтися. Здається, в неї якась психологічна травма, пов’язана з книгами.

– Або гарний смак.

І хто це втрутився? Юлка не повірила власним вухам, почувши коментар атланта. Куди він лізе? Його справа – морочити людям голову, а не дошкуляти, коли й без того гірко.

– Хочете сказати, що книжки – ознака проганого смаку? – вона не приховувала невдоволення.

– Хочу сказати, що зі ста подарованих за той рік книг я не викинув сім, а з п’ятьма дарувальниками назавжди перестав спілкуватися, – погордливо оголосив Рантоліон, зволивши нарешті помітити, що він тут не сам. – Світ безмежно розмаїтий, коли справа доходить до вподобань. Те, що для когось беззубий жарт, може довести іншу істоту до суїциду, тому я б не спішив з висновками, не знаючи, про які книги йдеться й за яких обставин їх купували і дарували. Уявіть, що в тій сім’ї зовсім кепсько з грошима, тож замість кількох обідів дитина отримує книгу, та не для розваги, не улюбленого автора, а зі шкільної програми. Уявіть, що в дитини конфлікт з учителем, а замість допомоги вона отримує підручник. Уявіть, що дитина самотня й нещасна, а замість підтримки чи спеціаліста їй дають якесь розпіарене лайно для самотренінгу. І таких ситуацій можуть бути десятки!

Жодних сумнівів – атлант розпалився й нарешті демонстрував справжні людські емоції. Схоже, щось у цій історії зачепило його за живе. Невже він справді так прискіпливо перебирає книгами та знайомствами?