Розділ 14.1. Книжкове

Антон справді пішов, хоча його розмова з кимось знайомим, хто мав змогу приїхати по нього не за всі гроші світу, закінчилася сваркою, а інша, за оголошенням в інтернеті, нагадувала здирництво. Яким способом він заплатить, не маючи ні копійки, не уточнювалось, тож або справи антропоморфа йшли не настільки погано, як він розказував, або когось ласого до наживи чекала дуля з маком і магічна відповідь на претензії.

– Хто зі мною? За пів години на виїзді чекатиме машина, якраз дійдемо.

До втечі не приєднався ніхто, лише Стас нагадав, що тутурнуті – це не жарти, але Антон висміяв його за легковірність, скорчив пику, пригрозив ще однією лякалкою – бункером і, прикриваючи голову руками від легкого дощику, побіг витягати зі свого розчавленого авто цінні речі. Згодом висока постать качкодзьоба повільно розчинилася в безлюдному пейзажі, ніби розтала серед постапокаліптичних декорацій, злилася з темно-сірим фоном, і Юлка ніяк не могла переконати себе, що один із її колег зник з власної волі, просто покинув усіх і пішов, а не потрапив у пастку чужої реальності й не стирається з пам’яті сучасників ось прямо зараз.

– Свинюка, – тихо сказала Петрик, що вже поміняла колір і стала червоно-чорною, як сонечко – «петрик» на Поліссі. – Він мені ніколи не подобався.

– Морські свинки надзвичайно добрі інтелігентні істоти! – скинувся єті, але за мить понурив розпатлану голову й відсунувся в найгустішу тінь, демонструючи всі ознаки непереборного збентеження.

– Коли тебе виховують як вищу расу, наступний крок еволюції, майбутнє бездарного людства, важко не стати егоїстом, – філософськи зауважив Стас. – Хоча я знав і нормальних антропоморфів. Насамперед морських. Дельфіни, розумієте? У них більше емпатії, ніж у качкодзьобів.

– А якщо виховують як вищу расу, минуле бездарного людства, золотий ідеал еволюції? – не стрималась Юлка, поглядаючи на знову відстороненого атланта.

Той не помітив натяку, дивився на сіре небо й ніби медитував.

Ну або щось згадував.

Наприклад, дружину ректора.

– Не знаю, не стикався, але якщо це об’єднати, отримаємо турнутих, – відповів рептилоїд. – До речі, для декого з нас є погані новини. Якщо точніше, для тих, хто встиг приєднатися до халявного інтернету. Тепер ми в одній мережі «Юл. К.», тож попередження вищого розуму стосуються всіх і наступні транслюватимуться на всі наші телефони й планшети. Але не панікуйте, є й гарна новина! Якщо сім разів нажати кнопку вимкнення, звук пропаде, а якщо тринадцять – розблокується екран й можна буде займатися своїми справами. І будь ласка, – тепер він звертався тільки до Юлки, – не питай, що таке вищий розум. Це та сила, що всім керує, але про яку нічого невідомо.

– Бог? – припустила вона.

– Тільки не ляпни таке десь біля церкви, бо тебе заплюють за богохульство й неповагу до релігії. Вищий розум прямо втручається в земні справи й не приховує свого існування, його дії не мають чудотворного забарвлення й не суперечать законам фізики.

– Тобто росіян турнув не він, – з легким розчаруванням зрозуміла Юлка.

– А цього ніхто не знає точно. Планета була настільки шокована й збурена, що жодна з вищих сил не наважилася взяти на себе відповідальність.

– Жодна?! Їх декілька?!

– Або ж одна під різними назвами для різних верств населення. Кажу ж, про вищий розум і йому подібних нічого невідомо. Не здивуюсь, якщо це таємний інопланетний проєкт для м’якого підкорення Землі. Не вимкнеш звук? Просто цікаво, чи це справді спрацює.

Юлка зробила як веліла інструкція, і вереск припинився, навіть екран реагував на дотики, тільки мигтіння червоного вибивало з рівноваги й підштовхувало до паніки, бо ж тепер його основним джерелом було не невдоволення таємничої сили, а прокляття.

– «Нема. Нема. Я щаслива. Нема», – задумливо процитував рептилоїд. – А знаєте, в мене начебто є план, і він навіть не самовбивчий.

– А в мене – неочевидний конфлікт, – підхопила Юлка, помітивши знайоме нагадування програми, що віднедавна асоціювалася з майже спокійною буденністю в затишній квартирі – такій непривітній колись і такій бажаній зараз. – І вирішити його треба швидше, ніж аномалія знищить чипи учасників або учасники зникнуть із зони досяжності.

– В нас, – зітхнула Петрик, у якої теж заблимало повідомлення. – Але можу закластися, чипи глюкнуть за п’ять хвилин і почнеться потік претензій, поки вони не здохнуть повністю.

– Тож треба поквапитися, – підбадьорила Юлка. – Робимо, що можемо, а конкретно зараз ми можемо заробити перші гроші на шатл. Що тут у нас? Літературний дискус? Ого, мені подобається. Нарешті не життєві проблеми.

– А були б дитячі завдання, було б комбо і бонуси, – вколов Стас і охнув, впустивши одну з електрогрілок на землю. – До біса! – Він почав швидко витирати грязюку, що забила роз’єми, але це допомагало мало. – Та що за день!

– Може ще й буде… – Попередня інформація мала фото сторін конфлікту, і з одного з них спідлоба дивилася рожеволоса дівчинка років чотирнадцяти, а з іншого – непривітний молодий чоловік. – Тут пише… – Юлка засміялася через силу. – Трясця. Хто б сумнівався. Звісно, це знову життєві проблеми!